Chapter 27

Вільям 

Прокидаюсь вранці вдома, у голові шум і тупий біль. Вчора я відмовивлявся пити, бо мав надію, що перепрошусь із Сашею, але Денні, зараза, вміє змусити. Тому я лежу на ліжку і проклинаю дурня. 

- Прокинувся? - чую голос поруч, коли піднімаюсь, то бачу Кейтлін поруч, і моментально тверезію. 

- Ти що тут робиш?

- О, Віллі, невже ти не пам’ятаєш наше учора? - я намагаюсь відтворити все, що відбувалось у клубі. 

“- Ти чого такий загружений, брат? - питає Денні. Але я тільки відмахуюсь, бо ділитись особистим немає бажання. - Ясно, - зітхає хлопець, - бери ось, випий, - підсуває склянку до мене, але я хитаю головою. - Старий, так не піде, не псуй своєю кислою мордою мені свято, - і я розумію, що він правий, мої проблеми не мають впливати на настрій чужих людей. Даю малому кулаком у плече, легко, але так аби він відчув, на що Денні кривиться, називаючи мене дурнем, і тягнусь за стаканом. Вечір набуває обертів, бо вже після четвертої стопки шотів я входжу у кураж і не можу зупинитись. Денні тішиться наче мала дитина, бо змусити мене випити стільки рідко коли вдається. Увесь вечір відчуваю погляд Кейт на собі, відчуваю роздратування, коли дівчина підходить ближче і сідає поруч. Мене дратує її аромат, занадто солодкий, не той свіжий і весняний. ЇЇ біле волосся зовсім не в'яжеться із образом дівчини у моїй голові. І тут я чітко розумію, що попав, бо закохався у малу. Встаю із дивана і кажу нашим, що поїду додому, натомість поверну до батькового дому, і поговорю із Сашею. Але хлопці як усі змовились не дають мені ключі, аргументуючи кількістю випивки. Тому додому мене відвозить водій Денні, розповідати про Сашу не хочеться. Відчиняю квартиру і заходжу всередину. Троянди і далі прикрашають пусті кімнати і я вирішую твердо, що сьогодні Саша їх побачить. Ще через кілька хвилин чую стукіт, помалу встаю із дивану, бо у голові стрімко починає крутитись і йду відчиняти двері. Кейт стоїть на порозі, переминаючись із ноги на ногу. 

- Привіт, - усміхається дівчина.

- Що ти тут робиш? - намагаюсь придушити роздратування, але у мене погано виходить.

- Віл, я..я прийшла поговорити і попросити пробачення, мені шкода, що тоді так сталося. 

- Перепросила? Ну бувай тоді. 

- Вільяме! - чую, коли вже хочу зачинити двері. 

- Вже так пізно, можна я у тебе переночую?

- Кейт, викличи таксі, не до тебе зараз, чесно. 

- Це останній раз, я просто справді боюсь їхати сама, ти ж чув нещодавну історію, як таксист, - починає Кейтлін, а у мене в голові від її дзижчання починають бити барабани.

- Заходь, - пропускаю дівчину у квартиру, - спатимеш у вітальні, у мою спальню не заходити, одяг візьмеш на полиці, і це останній раз, коли я роблю тобі таку послугу, - дівчина хитає головою, і проходить до квартири. Від мого погляду не ховається те, як вона дивиться на квіти, і я вже подумки знаю її тупе звинувачення “А мені ти таких сюрпризів не робив!”, тому закриваюсь у спальні і ще раз пробую набрати Сашу, але марно, тому провалююсь у глибокий сон”.”

- Кейт, яке наше? Що ти верзеш? все я пам’ятаю, тому вали звідси, - стогну, відкоркувавши пляшку води і випиваючи залпом. 

- Тебе не проведеш, я вже викликала таксі, - зітхає, схрещуючи руки на грудях, моя футболка їй не пасує, тому я уявляю якою б звабливою була моя зеленоока у ній. 

- Я йду у душ, - піднімаюсь із ліжка, - коли повернусь тебе тут не має бути. 

- Ти впевнений, що не хочеш бути зі мною? - облизує губи Кейт.

- Не заводь цю пісню знову. Ти хороша дівчина і заслуговуєш на чоловіка, який тебе буде тебе любити, але це не я.

- А що коли я люблю тебе і мені не треба іншого?

- Не мене ти любиш, Кейт, - зітхаю, - а мої гроші і всі ті брязкальця які я тобі дарував. - Дівчина тільки відвертається, а я прямую у душ. 

Холодна вода потроху освіжає думки і я хочу прямо зараз опинитися біля Саші, а потім знову згадую, як вона вчора пішла і б’ю кулаком по стіні зі злості. Одягаю тільки шорти з надією, що Кейт вже пішла, але коли відчиняю двері, то не вірю своїм очам, бо бачу Сашу. Не розумію звідки вона тут взялася, і чому приїхала. Дівчина переводить погляд то на мене, то на Кейт, яка, якогось чорта, ще у моїй квартирі. Розумію, яким це здається для Саші, але розпочинаю перший, і знову із грубості. Дівчина від моїх слів відмахується наче від удару, а потім я слідкую за її поглядом. Блять, що це? Якого дідька воно тут робить? Я пам’ятаю, що нічого у мене з Кейт не було, але по погляду Саші розумію, що вона мені не вірить. Коли дівчина зривається на біг, то спішу за нею. Клятий ліфт їде так повільно, я не встигаю потрапити у один із Алексою, дівчина тікає від мене і падає, я зажмурююсь на хвилину, а потім підлітаю до неї, опускаючись на коліна. Вона повірить мені, вона мусить мені повірити. Але ні, дівчина попри сльози і туш, яка потекла, каже мені кляте “Прощавай” і я розумію, що до цього моменту я жодного разу не відчував такого болю, наче серце заживо виривають із грудей. 

Я присідаю на асфальт, бо не розумію що робити, дощ посилюється, і я не вірю, що це кінець. Ні, чорта з два я тебе відпущу маленька зараза. Повертаюсь до квартири, з надією, що Кейт ще тут і я поставлю їй мізки на місце, але дівчини немає. Беру свій телефон, і бачу повідомлення, надіслані не мною. Пазл складається миттєво, яка ж сука. Розумію, що з Кейт розберуся пізніше, йду одягатись, і думаю чи очікувати Сашу сьогодні на роботі і намагатись перепросити чи відразу поїхати додому. Вибір очевидний, на роботу вона не прийде точно, але все одно планую заскочити по дорозі, аби віддати документи.