Chapter 25

Алекса

Увесь ранок суботи я проводжу за пошуками квитків, обираючи найоптимальніший варіант. Мама погодилась полетіти зі мною, вона, здається, навіть посварилася із Ліамом, бо той не хотів її відпускати, але жінка вперлася, що полетить зі мною, я рада, бо з батьком у мене стосунки доволі напружені. Чоловік завжди хотів сина, і свою любов до мене проявляв як до хлопця, тому ніжні стосунки між батьком і донькою це точно не про нас. 

Скролю сайти авіакомпаній, коли мій на телефон приходить сповіщення. 

“- Ти можеш до мене приїхати?” - Вільям. 

Побачивши повідомлення, я мало не виплюскую воду, що була у мене в роті. 

“Будь ласка”. 

Деякий час ще думаю чи варто відписувати, а тоді плюю на гордість і запитую, що трапилось, все одно йому треба буде сказати, що я їду і залишати наші недо стосунки у такому статусі я не хочу. Одягаюсь і кричу мамі, що біжу закупитись сувенірами додому, додавши аби вона забронювала хороші квитки. Викликаю таксі і їду за даною адресою. Серце в той час б’ється у двічі сильніше. Я маю щиру надію, що Вільям зрозумів, що я його ціную, і він мені потрібен, тому кожен раз дивлюсь на карту навігатора, бажаючи аби ми якомога швидше доїхали. 

Квартира Вільяма, як я і думала знаходиться у найсучаснішому районі, бізнесцентр. Заходжу до лоджії і прямую до ліфту, кожен крок віддається глухим стуком серця водночас. Тисну кнопку двадцятого поверху. Дратуюсь, що ліфт їде занадто помалу, і що він зупиняється мало не на кожному поверсі. Врешті решт заповітна цифра двадцять висвічується на маленькому екрані і я виходжу, прямуючи до квартири Вільяма. На кілька хвилин зупиняюсь і переводжу подих, після чого стукаю у двері. Секунди перетворились у години, чиїсь кроки і тихе бурмотіння, нарешті двері відчинилися і на порозі у білій футболці трохи нижче бедра з’явилась Кейтлін. Не треба було навіть намагатись розгледіти, що дівчина була без білизни.