Chapter 11

Вільям 

На диво, Алекса здається хорошим співрозмовником, тай загалом розумною дівчиною, вища освіта, десятки курсів, їй справді є що принести у компанію, проте я все ще з підозрою ставлюсь до неї, як до особистості. А також, помічаю, що дівчина має неабияку красу. М’які губи, світла шкіра, темне волосся, здається, ніби звичайною, але вся краса у її очах, справді, як у кішки, зелені та хижі, в якийсь момент зачаровуюсь, проте противний писк відволікає: - Віллі, - нявчить Кейтлін, - Любий! Я так скучила, - лине до мене. 

- Кейтлін, вітаю, - натягнуто усміхаюсь. 

- О, - затримує погляд на Алексі, - ти не один? - та невже, хочу сказати. Також хочу спитати, що дівчина тут робить, але потім вирішую припнути язика, бо виглядатиму наче мене схопили зненацька на якісь зраді. - Вільяме, я б хотіла поговорити з тобою, - зиркає на Сашу, - на одинці. 

- Навіщо це? Мені здається, ти достатньо сказала. 

- Вільяме, ну навіщо ти так? 

- Перепрошую, я краще піду, - подає голос Саша, і саме зараз я розумію, що не хочу аби вона йшла. - Не буду вам заважати. - Чорт, чи не вперше зустрів дівчину з якою дійсно можна поговорити. 

- Так-так, тобі пора, - ядовито усміхається Кейт, - нам з коханим треба дещо прояснити. 

- Звичайно, гарного вечора. 

- Мій водій тебе відвезе додому. 

- Не потрібно, - заперечно хитає головою Алекса, - я викличу таксі. - І чому мені хочеться заперечити їй і посадити в машину.