Chapter 10

Алекса

Вкотре розумію, що мої творчій душі не місце у стінах офісу. Все таки не звикла я бути на побігеньках, хоча й працювала на батька певний час. От для такого сноба як Леджер подібна робота в самий раз, хоча, не стану перечити, що він доволі розумний і у бізнесі почувається, наче риба у воді, наче. Скидаю шпильки і потягуюсь, даючи ногам бажаний відпочинок, хоча признаю, що більш менш вже звикла до ділового стилю. 

- Збирайся, - відчиняються двері, - поїдемо поїмо, - каже Леджер. З чого б це, усміхаюсь, іронічно вигинаючи брову. - Давай, давай Шевченко, не змушуй господаря чекати.  

- Господаря? Ти мене до собаки прирівняв щойно?

- Скоріше до кота, - сміється, - ловлю себе на думці, що у нього така гарна усмішка. - Хочу більше дізнатися про свою родичку. 

На парковку виходимо під здивовані погляди працівників компанії, відчиняє двері свого Мерседесу і оглядає напрочуд дивним поглядом. 

- Нічого собі, - дивуюсь, - якби хто сказав, що ти знаєш такі команди, не повірила б. 

- Тепер до собаки мене прирівняла ти, - сміється. 

Леджер, не змінюючи традиції, відчиняє мені двері ресторану, - Невже й стілець відсунеш? - усміхаюсь. 

- Не варто так тішитись, Сашо, я роблю це виключно з точки зору галантності. 

- Тобто ти так поводишся з усіма дівчатами?

- Так, не подумай що ти якась особлива. 

- Ох, а я вже думала що Big Boss почав проникатись до мене симпатією, ну або що вчорашній борщ подіяв, - спостерігаю за його підозрілим поглядом. 

- Вільяме, рада вітати, - підбігає до нас руда офіціантка, - я скучила, - Леджер встигає перехопити її до моменту, як вона простягає свої червоні губи перед його обличчям. 

- Нам потрібен столик, - зиркає він на табличку, - Поп. - На що руда хитає головою та кривить гримасу. - У дальному куті, правда? - усміхається 

- У самому центрі, - хмикаю. 

- Чорт, кицю, ти ж не хочеш, щоб усі бачили, що я з тобою робитиму?

- Ой, та досить вже, - стогну, закочуючи очі. - Іди вже. - Так звана офіціантка Поп тільки намагається не видати чи то здивування чи то роздратування, бо зі сторони ми виглядаємо як бісова парочка. 

- Обожнюю коли ти із киці перетворюєшся у пантеру, - шепоче мені на вухо, від чого шия покривається сирітками. Та що за чортівня. 

- Миле місце, чи не так?

- О, Леджер, ти в цьому ресторані буваєш частіше, ніж Маск випускає супутники. Не мене ж знає кожна офіціантка. 

- Не ревнуй, завдяки моїй мачусі, тобі я приділятиму не менше уваги. - Мені здається, що він спеціально згадує маму, щоб вивести мене на емоції, тому ніяк не реагую на його репліку. - Що ж, Саша-Алекса з Києва ну розказуй про життя, мушу ж я знати з ким мені доведеться вести справи. - Наступна година проходить непомітно за розмовою, розумію, що Вільям може бути нормальним, коли не старається дуркувати з мене. Ми ділимось історіями з університетського життя, Леджер розказує трохи більше про специфіку роботи компанії.