Chapter 9

Вільям 

Телефон черговий раз сповіщає про пропущений виклик і знову Кейтлін. Часом дівчина буває нестерпною і якби не прохання батька про вигідність тієї угоди, то я б давно відмовився від дурної затії одруження з нею. Десь подумки усвідомлюю, що Кейт точно не моя дівчина та людина, адже пам'ятаю погляд батька на матір, його ставлення до неї, те, як він її оберігав і розумію, що подібного з Кейт не відчував ніколи. Проте обтяжувати себе стосунками над якими потрібно працювати зовсім не хочеться, бо і без того справ не оберешся. 

Алекса стоїть опустивши голову і смішно прикусивши губу щось друкує у телефоні. Все таки гарна вона дівчина, хоч і ще та язва. Кілька разів Лукас Скот надавав їй знаки уваги, але мале чортеня поглядом його прибивало, цікаво спостерігати. 

- Досить витріщатися, Леджер, мені пора додому, запізнююсь на зустріч. 

- Все ще не полишаєш надії знайти багатія-американця? - усміхаюсь, але фурія дивує, підлітає і шипить мені прямо в обличчя, - Слухай, демон в штанах від Армані, досить приписувати мене у ряди золотошукачок, я тобі вже сказала, що не треба мені ніяких твоїх американських статків. - На що я просто усміхаюсь, невже дурненька не розуміє, що мені подобається її дражнити. 

- Тихо, не золотошукачка, ти мені зараз всі очі вицарапаєш. - Ці слова охолоджують пантеру, тому вона бере себе в руки і надмінно задерши голову прямує до припаркованого чорного авто, мені нічого не залишається як послідувати за нею, бісова маніпуляторка. 

Врешті трубку від Кейт я беру тільки вечором, після чого прямую в нічний клуб, де вечірка відбувається на повну. П’яний народ нервово сіпається під музику, хтось зажимається в кутках, а хто розумніший вже давно забронювали VIP кімнати, салютую охоронцям, які вже прийняли мене тут за свого, і прямую у лаундж зону, до Кейт. Дівчина відривається на повну, алкоголь льється рікою, а вона та її подружки насолоджуються останніми релізами, все таки діджеї у них лайно. 

- О, коханий! - вішається білявка мені на шию, - я скучила! - сціплюю зуби, бо п’яна Кейтлін ще більш дратує, ніж ревнива, все таки будучи одиначкою дівчина звикла, що будь-яка її поведінка припустима і всім подобається. 

- Привіт, Кеті, - обіймаю її за талію, - тобі ще не досить? - стараюсь не видати свого роздратування. 

- Леджер, не будь занудою, - відмахується, - роки тобі не на користь, у своїх 27, ти ворчиш наче старий дід. Ось, випий краще, - протягує мені щось зелене на що я тільки закочую очі. 

Провівши ще близько сорока хвилин у лаундл зоні виходжу перекурити та переговорити з Денні, хлопчина хоч і не мій кращий друг, але іноді ми зависаємо разом.

- О, хлопчики, - п’яно тягне Кейт, - я так скучила за вами, давайте танцювати! 

- Кейт, досить, - моєму терпінню приходить кінець, - тобі пора додому. 

- Ну ні, Віллі, ми ж тільки розпочали веселитись по справжньому! 

- Кейт, в машину, я сказав тобі досить! 

- Пішов ти Леджер, - випльовує Кейтлін, - зануда, як я взагалі можу бути з таким як ти? Нудний сноб, який після смерті свого братика те й робить, що рюмсає, - дідько. Кейт, розуміючи що сказала зайвого, тушується, але ненадовго, - Леджер, ти останнім часом поводишся так, наче … - договорити вона не встигає. 

- Слухай соди Кейт, ти прекрасно знаєш нашу ситуацію, - грізно шепочу їй на вухо, - тому отямся і закрий рота поки все не стало куди гірше. 

- О, то я маю закрити рота? А ще що? Я вже тиждень намагаюсь тебе звабити! Тиждень! А ти хоч би глянув. У клуби ти не ходиш зі мною, спати - не спиш, то все окей Леджер чи може знайшов когось на стороні? О, а може твоя псевдо сестричка нам розкаже чим ви займаєтесь у робочий час? - верещить Кейт, і я не витримую, бо біля нас зібралося стільки глядачів, наче прем’єра нового сезону “Гри Престолів” розпочалася тут і зараз. 

- Кейт, закрий рота, поки не пізно і йди до машини! - сам не розумію навіщо терплю дурні балачки білявки. 

- Пішов ти, між нами все скінчено, придурок! - відмахується Кейт і йде. 

І на диво я не відчуваю нічого, пустота, це не як втратити кохану дівчину, не як найкращого друга, це просто як викинути непотрібну людину із свого життя, вирішую, що на сьогодні досить і запитувати у Кейт про її рішення немає сенсу, бо я розумію, що так дійсно буде правильно, попри обіцянку дану батькові, йду з нічного клубу. Дорогою заїжджаю до батька і мимоволі помічаю, що став це робити частіше, ніж зазвичай, ймовірно, не терпиться мені побачити зеленооку та посміятись з того, як вона злиться. 

Відчиняю двері і зупиняюсь у німому шоці: через мою портативну колонку на повну гучність грає 50 Seconds to Mars, а по всій кухні стоїть незнайомий аромат, поки пантера у короткому топі та спортивних штанах щось помішує, і чорт, виглядає такою милою, спостерігаю за нею наче за милим котом. 

- Що це? - запитую, вказуючи головою на кастрюлю. Алекса повертається і смішно зморщивши носа дує на ложку, куштує щось червоне. 

- Борщ, чув про таке? - зрозуміло, що чув, то щось дуже популярне і національне в Україні, звичайно, це не небагато, але я точно знаю, що українці фанатіють, наче шалені. 

- А пробував? - хитаю головою, не пробував і не збираюся. 

- Не бійся, Леджер, приворотне зілля я готуватиму пізніше, - усміхається, протягуючи мені ложку. Щось в цьому є