Chapter 6

Алекса

До офісу прибуваю сьогодні раніше, одягнена по дрес коду, спідниця, сорочка та десятисантиметрові шпильки, підсвідомо розуміючи, що до вечора мої ноги не те що оніміють, а просто відмовляться виконувати свою першочергову функцію, проте падати лицем у багнюку не збираюсь, хочеш дрес коду, містер Леджер? То я тобі його організую. 

Отримую свій пропуск на рецепції, знайомлюсь з новими колегами, дехто ставиться скептично, особливо двійко дівчат, дехто навпаки тішиться новому обличчю та бажає удачі, серед них і Джейсон, - о, сьогодні я без кави, не потрібно лякатись, - міс Шевченко, - посміхається юнак, - виглядаєте пречудово. 

- Дякую, можна просто Алекса, - вважаю, що скористатися ім’ям, яке придумала матір буде раціональніше. 

- Ще раз перепрошую за вчорашній інцидент, мені справді прикро, сподіваюсь це не завдало ніякої шкоди. - Еге ж, крім того що я пів ночі до свого живота не могла доторкнутись, то зовсім ніякої. 

- Все ОК, з ким не буває, - усміхаюсь. 

- Шевченко, до мене, - чую позаду і подумки посилаю Леджера. 

- Звичайно, містере Леджер. - Ядовито усміхаюсь, - чимчикуючи за демоном у костюмі від Армані. 

- Ще одне правило, - говорить, зачинивши двері, - стосунки на робочому місці - ТАБУ, багатія шукай на рідних землях, - і я ледве стримуюсь, аби не закотити очі, - працюватимеш у своєму кабінеті, моя секретар тебе проведе, на пошті тебе вже чекають папери, які потрібно опрацювати до обіду, вечором також матимемо зустріч, тому будь готова, - вимовляє зі строгістю, і я ловлю себе на думці, що йому справді пасує бути на місці керівника. - Очима не кліпай, ти вільна, - і знову розумію, що його гівняний характер тут як тут. 

Залишок робочого дня проходить відносно спокійно, якщо не враховувати Леджера, який телефонує щогодини з новими дорученнями, одне з яких забронювати столик у тому ж ресторані, що ми зустрілися вперше, голос йому мій подобається, чи що? Міг би й написати. 

- Шевченко, зайди, - закочую очі, бо з тим своїм Шевченко, він нагадує мені університетських викладачів. - Готова їхати? - вимовляє той, відчинивши двері. 

- Завжди готова, містере Леджер, - видаю одну з найсолодших посмішок. 

- Вдалось забронювати місце? - скептично питає Вільям. 

- Авжеж, хто ж відмовить такій милій дівчині? - дивуюсь. 

- Милій? - хоче розпочати саркастичну тираду демон, але здається, не розпочне її зовсім не він. 

- Віллі! - відчиняє двері блондинка, одягнена в ультра коротку сукню, - ти увесь день не береш слухавки, зайчик, я скучила, нахиляється вона, цілуючи Вільяма. 

- Кейтлін, не зараз, - дратується Леджер. 

- Котику, ну невже ти все ще на мене злишся, це я повинна злитися, що ти про мене забув. - І мені стає так смішно, це той Леджер, що позиціонує себе головою компанії, котик і зайчик? Смішок виривається із середини і ось я у центрі уваги двох левів. - А це хто? - вигинає ідеальної форми брову блондинка. 

- Зачекай назовні, - звертається до мене Леджер, не зводячи грізного погляду, але він мало що діє, бо тепер у мене асоціація Леджер-котик, Леджер-зайчик, тому поки я не почала сміятись вголос вискакую з кабінету.