Chapter 4

Вільям 

Маленька зараза, невже вона не може помовчати, невже вона не бачить що я із останніх сил тримаюсь, щоб не взяти її за шкірку і не викинути як непотрібного кота? Повільно підходжу, але вона навіть не сіпається,і навіть страху майже немає, стоїть, дивиться своїми зеленими котячими очима у яких виклику більше, ніж у гравця НБА перед тим як забрати м’яча у супротивника. 

- Послухайте, міс Шевченко, для вас це може і дитяча розвага, нова країна, програма по обміну, Американська мрія, чи що ви там собі надумали, але забудьте всі свої уявлення, бо вони абсолютно хибні, ще раз ви ослухаєтесь мене, я не буду звертати увагу на те, що ваша матір спить з моїм батьком. 

- Послухайте, містер Леджер, - задирає носа, - якщо ви бажаєте, щоб на вас працювали люди, то я рекомендую переглянути своє ставлення до працівників, бо інакше залишитесь без зубів, то в кращому випадку, в гіршому вас знайдуть десь у канаві, - вимовляє сталевим тоном. Маленька сука. 

- Ви вільні міс Шевченко, на сьогодні доручень для вас немає, ознайомтесь з регламентом роботи, ваші обов’язки будуть надіслані вам на електронну адресу, - говорю крізь зуби, бо ще трохи і я схоплю її з бажанням витрясти наглу душу. Але вона не зупиняється і нічого не відповідає, просто махнувши каштановим волоссям вилітає з кабінету грюкнувши дверима. 

Мою злість охолоджує телефонний дзвінок. Кейтлін, чорт, я зовсім забув перетелефонувати їй вчора. 

- Кеті, люба, привіт, - промовляю з надією, що Кейт не влаштує скандал, та знову ж мимо, що ж за ранок такий. 

- Леджер, ти нічого не сплутав? - рве Кейтлін трубку, - я як дурепа вчора просиділа, чекаючи на твій дзвінок. Я зробила укладку, макіяж, ти хоч знаєш скільки часу я витратила, щоб ти про мене забув?! Знаєш що … - договорити Кейтлін я не дозволяю. 

- Кейт, досить, у мене дуже погано розпочався тиждень, тому не виїдай мені мозок. 

- Тобто це ОК для тебе забути про кохану дівчину?

І я розумію, що саме з цього моменту, з моменту появи зеленоокої пантери моє життя пішло геть шкереберть.