Chapter 2

Вільям 

Запалюю цигарку, з насолодою вдихаючи дим. “Маленька зеленоока сучка” - крутиться в голові. Скільки їй, 22? А язик гострий наче лезо. Матуся її розумніша, звичайно, бо батькові кривого слова не скаже. Не знаю чим вона його приворожила, бо серед багатомільйонного американського жіночого населення знайти собі чужоземку, та ще й планувати одружитися з нею, то треба бути геть дурним. Кохання йому на старості літ закортіло. Але та жіночка вміє крутитись, доньку свою запросила, в компанію влаштовуватись зібрались вони. Невже треба було роками працювати на репутацію аби зараз якась малолітня коза її знищила. 

Чорняву не котом назвати треба було, то справжня пантера, доторкнешся - руку відкусить. Очима стріляє, ще б знати чи то вона така насправді, чи то сценічний образ. 

- Привіт, сину, радий бачити, - тисне руку батько, сідаючи біля мене, - то як тобі нова працівниця?

- Не напрацювались ще, щоб вирішувати, - буркаю. 

- Вільяме, я розумію твою невдоволеність, але Наталі каже, що Алекса справді розумна дівчина і я впевнений, що вона принесе користь компанії. 

- Тобі що Наталі не скаже, то ти повіриш, - усміхаюся, - Я розумію, кохання, але ти не думаєш, що з тим коханням вона пів компанії собі відтяпає? 

- Вільяме, ти занадто меркантильний, Наталі сказала, що їй від мене нічого не потрібно. 

- Благородно, - струшую попіл із сигарети, - сподіваюсь, коли вона відчалить на рідну землю, то не потягне нічого з нашого дому. 

- Вільяме! - гаркає батько, - я розумію, що тобі складно змиритися, що я знайшов собі дружину, але я твій вибір ніколи не критикував, тому будь ласкавий, не критикувати мій. 

Ще б він його критикував. Кейтлін - донька одного з його партнерів, то найвигідніша партія для мене і для нього. Хоча як такого кохання у нас і нема, але кому воно треба, ще не вистачає одного дурня у сім’ї.

- Сину, я розумію твоє обурення, повір, твоя матір, то було моє найсправжніше перше кохання, але я не можу доживати життя сам, попри те, що тобі складно, дозволь мені залишитися там де я є, - тихо промовляє батько, змушуючи мене червоніти, ну що, я монстр якийсь? Рідний батько думає, що я його ревную і не хочу ділити або що й гірше, не хочу йому щастя. 

- Все добре, тату, я просто переживаю за тебе, та якщо ти щасливий, то і я щасливий, - натягнуто усміхаюсь. - Піду провідаю сестру, можу ж я її так називати?

- Звичайно, - схиляє голову тато, - можеш, як забажаєш, тільки не будь занадто строгим до неї, бачиш же, що дівчина геть зелена, то пожалії її. - Еге ж, зелена вона, він просто тієї тиради не чув. 

Піднімаюсь із дивана, та прямую до Алекси, норовливе козеня має знати своє місце, тому час її пояснити, що гострий язик точно не зіграє їй на користь. Проте, коли відчиняю двері до її кімнати, то бачу, що пантера заснула, і о чорт, пантера виглядає ну дуже вау, залишившись у самій білизні.