Ч.6

Ти часом, Амелі сміливо бігла лабіринтом. Звісно, вона боялась злих чар, але не могла залишатися осторонь. Вона чомусь вирішила, що саме їй під силу здолати ці чари і, що саме вона зобов’язана допомогти Майстру повернути йому його Ліліан. Амелі не до кінця усвідомлювала всю небезпеку, яка їй загрожувала – тому так легко кинулась назустріч невідомому.

Вона довірилась своєму зеленому провіднику, подумки проказавши своє бажання: зустрітися з чорної чаклункою. Клубок жваво покотився в потрібному напрямку і зелена нитка згодом привела Амелі до зловісної чорної хмари, до якої Майстер категорично заборонив наближатися.

Думки про чорну чаклунку так заволоділа розумом Амелі, що вона навіть не думала про те, що може взагалі ніколи не повернеться додому, не пригорнеться до своїх батьків і не побачить свій баобаб. Вона забула про себе і йшла вперед з непохитною рішучістю врятувати чуже кохання.

Прямо перед очима Амелі пульсувала, ніби жива, страхітлива чорна хмара. Дівчинці стало по-справжньому страшно – в неї аж затрусилися ноги. В цей момент вона майже пошкодувала, що не послухала Майстра і все-таки вирушила на пошуки відьми.

Амелі хотіла піти і хотіла залишитись. Інстинктивне бажання допомогти рухало їй вперед, а страх наказував тікати. Але зібравшись з духом, дівчинка впритул підійшла до фатального місця. Рухлива хмара загіпнотизувала Амелі і паралізувала її поволі, поволі затягуючи її в себе.

За мить дівчинка опинилася в якомусь незнайомому місці. Це була велика кімната, наповнена різними предметами, про призначення яких Амелі навіть не здогадувалася. Вона стояла і озиралася навколо – не помічаючи нічиєї присутності. Але раптом її погляд помітив легкий рух в дальньому кінці кімнати. Це була жінка, одягнута у якесь дрантя. Вона стояла майже нерухомо і вдивлялась в магічне дзеркало світу. Амелі здогадалася, що це і була та сама відьма - "кохана" Майстра. Важко було уявити, що вона була колись прекрасною жінкою зі світлою душею, бо обличчя цієї жінки, за якою спостерігала Амелі, було перекошено ненавистю до всього світу.

Вона все вдивлялась у задзеркалля, нічого не помічаючи навколо себе. Але тут Амелі несподівано для себе гикнула, порушивши цим могильну тишу, що панувала в логові відьми. Чаклунка підняла голову і почала пильно вдивлятись в напівморок кімнати. Нарешті її очі знайшли Амелі, і погляд відьми запалав неприхованою злобою, вуста розтягнулися в зловісну усмішку:

– Я чекала тебе! Ось ти і потрапила до моїх рук, чарівне дівча з милими кучерями, – чаклунка засміялася сміхом, від якого "мурахи" поповзли по шкірі.

– Невже ти думаєш, що зможеш зарадити, зможеш допомогти? Зрадникам нема прощення! Ти не знала про це? – відьма взяла дівчинку за плечі і впритул наблизила до неї своє зле обличчя.

– Але Майстер кохає тебе, він завжди буде кохати, він дуже сумує! Він не зрадник!

– Замовкни! Не говори мені навіть імені цього нікчеми. Він не вартий того, щоб заради нього зрадити свій рід. І що я отримала у відповідь за свою любов – чорну невдячність! Зрадник! Зрадник! Ненавиджу тебе! –Колись прекрасна жінка, але тепер відьма зі спотвореним від злості обличчям, задихалась від ненависті лиш про згадку про Майстра.

– Але, але.. Він не такий! Подивись у своє дзеркало і ти все побачиш! – вигукнула Амелі, згадавши добре і привітне обличчя Майстра кольорових снів.

– Що я там побачу – вигадану ним правду?

– Ні, він нічого не вигадував! Він каже правду!

– Замовкни, дівчинко! Ти нічого не знаєш! А якщо ще раз згадаєш його, то більш ніколи не повернешся додому! Зрозуміла?

Амелі знову стало страшно, так страшно, що вона заплакала. Що вона могла вдіяти? Навіщо вона сюди прийшла? Чому не послухала Майстра? Тепер пізно шкодувати! Щоб вона не сказала, нічого не допоможе. В цей момент їй так захотілося до батьків, що вона розридалася. Відьма навіть оком не змигнула – вона не знала, що таке співчуття. Амелі крізь сльози благала чаклунку:

– Не губіть невинні душі! Благаю вас! Ви ж колись були доброю?

– Кучеряве дівча буде вчити мене добру! Ха-ха-ха! Хочеш врятувати світ? Спочатку врятуй себе! - Відьма засміялася істеричним сміхом, що Амелі вся затрусилася від страху. А потім раптом повернулася свого до магічного дзеркала і застигла над ним, пильно вдивляючись у воду. Амелі якийсь час спостерігала за нею, чекаючи що буде далі, але відьма здавалось втратила до неї інтерес. І це вселило в серце Амелі надію, що все буде добре. На цій думці дівчинка, знесилена від сліз і вражень, заснула.  

І Їй наснився сон – ніби, до неї прийшов Майстер кольорових снів! Він сказав:

– Моя мила дівчинко, ти не послухалась мене, – Майстер сумно посміхнувся, – але не бійся – я допоможу тобі! Амелі хотіла сказати, яка вона рада бачити його, але чоловік так само несподівано зник, як і з’явився. І вона прокинулась. Однак поява Майстра кольорових снів у її сні надала дівчинці бадьорості і сил. Вона остаточно прокинулась і почувши шурхотіння дівчинки, чаклунка відразу підійшла до неї. 

– Ну що, моя кучерява смаглявко? – вона низько схилилась над Амелі і пильно подивилась їй у очі.

– Я не ваша! – запротестувала Амелі.

– Досить, репетувати! Як же я ненавиджу дітей! – після цих слів Амелі принишкла, щоб зайвий раз не дратувати відьму.

– Поки ти так солодко спала, я приготувала для тебе чудовий кошмар. Він тебе не покине до кінця днів, а мене позбавить від твоїх примх і істерик – жінка хижо посміхнулася.

Від цих слів в очах Амелі з’явилися сльози і вона голосно розплакалася.

– Я хочу до мами і тата!  

– Пізно, моя дівчинко, пізно! Треба було раніше думати про татка і про маму. Ти сама вирішила свою долю.

– Дозвольте мені останнє бажання, будь-ласка, – несподівано попрохала Амелі зі сльозами на очах.