Ч.5

– Що це? 

– Це пензлики і фарби – мої помічники без них я б не зміг намалювати жодного кольорового сну. Тобі подобається моє знаряддя?

– Вони такі чудові! – очі дівчинки сяяли від захвату. Напевно, справжнє щастя мати такі скарби!

– Так, я отримую справжнє задоволення від своєї роботи.

– А мене навчиш малювати сни?

-- Я знаю, що віра в мене довго не житиме в її серці. Її родичі не дозволять, щоб я знову з’явився в її житті,  щоб все було як раніше. 

–Так, навчу. 

І Майстер в присутності Амелі почав створювати сон для маленького африканського хлопчика, який загубив іграшку і тепер гірко плакав. І щоб якось його втішити, Майстер намалював для нього чудовий яскравий сон, в якому веселкові слони танцювали навколо баобаба, а дерево обсипало їх пелюстками своїх квітів. Тепер ти спробуй, – запропонував дівчинці Майстер.

– Не бійся – це зовсім не важко. Головне чисті думки і добрі наміри і звісно трішки фантазії. А вона в тебе є.

– А для кого я маю намалювати сон?

– Для однієї молодої жінки, яка посварилася зі своїм коханим і тепер сидить самотня під деревом і плаче. 

– Вона дуже засмучена?

– Так, і тому їй треба такий сон, щоб вона не втрачала віру.

– А, якщо я створю однаковий сон для них обох? – Запитала Амелі у Майстра.

– Я думаю, що це буде просто чудово. Молодець, Амелі!

І Амелі намалювала величезне серце, а в ньому сонце. Чоловік і жінка стояли під цим сонячним серцем, тримаючись за руки, і посміхаючись одне одному. Коли Амелі завершила малюнок, Майстер був вражений її добротою і щирістю. Та й сама Амелі була у захваті від свого малюнка, який за мить повинен стати сном двох закоханих.

– Тепер і тебе, Амелі, я можу з впевненістю назвати Майстром кольорових снів. Бо після такого сну ці двоє точно вже не будуть ніколи сваритися і зрозуміють, що призначені одне одному долею.

– Ти справді так думаєш?

– Я впевнений! І тому ти можеш обрати собі фарби і пензлі, в якості подарунка від мене. Коли ти побачиш, що хтось сумує – намалюй для нього сон і цій людині стане легше жити.

– Дякую тобі Майстре! Це чудово! – Амелі заплескала в долоні, весело підстрибуючи.

І вона почала ретельно обирати художнє приладдя справжнього Майстра кольорових снів, яким і сама тепер стала. Обравши все, що їй сподобалось Амелі раптом згадала про своїх батьків:

– Мені напевно вже час, бо батьки будуть дуже хвилюватися і подумають, що я зникла.

– Звісно, я не буду тебе затримувати, – з безмежною добротою в очах промовив Майстер.

– А ти не будеш сумувати? А в тебе є жінка, яка призначена тобі долею?

– Є, точніше була. Це довга історія, – Майстер раптом став сумним, – і я не хочу тебе засмучувати. Тобі вже час. Єдине про що я хочу тебе попередити, це не наближатися до чорної пульсуючої хмари, якщо ти раптом натрапиш на неї.

– Чому? – запитала Амелі, відчувши незбагненний запах таємниці, адже саме так пахнуть таємниці – незбагненно!

–Тому що за нею живе чорна чаклунка, яка насилає на людей чорні сни. Від цієї чаклунки ще ніхто не врятувався. Вона дуже не любить тих, хто стає їй на заваді. Будь-ласка оминай це місце. Обіцяєш? 

– Чорна чаклунка? А звідки вона там взялася? Це якось пов’язано з тим старим чоловіком, який носить скриню із золотом і постійно його рахує?

– Так, це її рук справа. Вона колись була… моєю дружиною, – зрештою зізнався Майстер.

– Дружиною? – вигукнула Амелі, не вірячи своїм вухам.

– Так, дружиною. Колись вона була найсвітлішою і найпрекраснішою істотою на землі, – сумно відповів Майстер, згадуючи прекрасні часи.

– А що з нею сталося? Чому вона стала злою?

– Вона з роду чаклунів, але коли ми покохали одне одного, вона вирішила порвати свої родинні зв’язки, тим паче вона була зовсім не схожою на своїх родичів. Однак вони не пробачили їй зради і оплели її брехнею про мою невірність. Вона повірила і продовжила своє родове заняття.

– Невже нічого не можна вдіяти? Навіть ти не можеш їй допомогти?! 

– Я безсилий. Їй не потрібна моя допомога - вона ненавидить мене і нічого не хоче чути про мене. Щоб мені помститися за вигадану зраду, вона навіть наклала закляття на мого батька, який вже кілька сторічь блукає цим лабіринтом і не може знайти спокою. У мене серце крається, коли бачу його в такому стані. Залишається лиш сподіватися на диво. Однак попри все я завжди буду кохати лише Ліліан, звісно ту, якої вона була раніше.

– Якщо так, ти не повинен здаватися! Ти повинен їй допомогти!

– Але як? 

– Піди до неї і скажи про своє кохання. Вона ж чаклунка, вона може дізнатися справжня твоя зрада чи ні? Вона відчує це!

– Вона не слухатиме мене.

– Звідки ти знаєш. Ти намагався?

– Я знаю, що віра в мене довго не житиме в її серці. Її родичі не дозволять, щоб я знову з’явився в її житті, щоб все було як раніше.

– Чому ти такий впевнений в цьому?... А хочеш я тобі допоможу?! – вигукнула Амелі, яку вразила у саме серце історія Майстра.

– Ні, Амелі! Ні! Ні в якому разі! Це небезпечно. Пообіцяй, що ти не підеш туди, – чоловік пильно дивився їй у очі, шкодуючи про свою надмірну відвертість.

– Я не можу тобі такого пообіцяти. Прощавай!

– Амелі! Зупинись! Ти не знаєш, шо робиш! - але Амелі вже не чула його. Майстер кольорових снів з сумними очима дивився їй вслід. Йому було шкода дівчинки і він вирішив, що повинен врятувати невинне дитя і свою дружину також. Він повинен довести, що добро перемагає зло!