Ч.4

 Аж тут – туц! І Амелі опинилася на підлозі. Кілька секунд вона усвідомлювала, що сталось. Оговтавшись, вона підняла очі вгору, намагаючись зрозуміти причину свого падіння, і побачила чиюсь протягнуту руку. А потім її очі зустрілись з очами молодого вродливого чоловіка – саме йому належала протягнута рука.

 Амелі від подиву заклякла на місці – занадто багато відкриттів за такий короткий проміжок часу! Бачучи, що дівчинка зовсім не сподівалася на таку зустріч, незнайомець допоміг їй встати й приязно запитав: 

- Нічого не зламала? 

Амелі знову підняла очі і кілька секунд дивилась на незнайомця, і зрештою вимовила:

– Ні, дякую. Ви мене знаєте?

Чоловік мелодійно засміявся і сказав:

– Так, але не бійся, я тебе не скривджу. 

А ви хто? – запитала дівчинка.

– Я – Майстер кольорових снів.

– Майстер кольорових снів?! – вигукнула Амелі  Такого вона точно не сподівалася почути. Та як можна сподіватися на зустріч з тим, про чиє існування навіть не здогадуєшся? Майстер кольорових снів – оце так!

«Ніхто мені не повірить, якщо я скажу, що знаю Майстра кольорових снів! Навіть, навіть, якщо я докладно опишу його, мені все одно ніхто не повірить!» - думки в голові дівчинки роїлись немов бджоли, адже Амелі хотілося, щоб всім стало відомо, що вона перша дівчинка з племені конго, яка зустріла Майстра кольорових снів!

– Мені дуже часто сняться кольорові сни – але я не знала, що для цього потрібен Майстер. Я думала сни самі приходять, коли їм заманеться! - з запалом промовила Амелі. Майстер кольорових снів приязно посміхнувся – його обличчя ніби випромінювало світло. Амелі ніколи не бачила таких красивих людей. Це напевно якийсь бог, - подумала Амелі, а в неї не було ніяких дарунків для нього. Це її дещо засмутило. Навіть, якщо це бог, то напевно – це добрий бог і він не розгнівається на неї, що вона не принесла йому дарів.

–А ти бог? – несміливо запитала Амелі.

– Ні, я не бог! – знову розсміявся чоловік, вражений безпосередністю та наївністю цієї дитини.

– Чому ти постійно смієшся?

– Тому що я щасливий, що зустрів тебе.

– Справді?

-- Тому що, цей баобаб ніхто не любить, так як ти. Це дуже приємно, коли твій дім ще хтось так само сильно любить, як і ти сам. 

–Так.

– Значить, ти малюєш сни? – ще раз запитала Амелі, щоб упевнитись, що вона все правильно зрозуміла.

– Можна й так сказати.

– А звідки ти?

– Я бачу ти дуже допитлива дівчинка. Як тебе звати?

– Амелі.

– Яке чудове ім’я! Дуже яскраве і незвичайне. Схоже на кольоровий сон.

– Це ім’я носила одна біла жінка, яка колись врятувала мою маму від хвороби. Мама одужала, а коли народилась я, вона назвала мене на честь цієї жінки, яку також звали Амелі, – вона раптом зупинилася, здивована своїм красномовством і зашарілася.

– Ну то звідки ти? – знову повторила Амелі своє запитання.

– Я? Я тут живу. Це мій дім.

– Справді? Як чудово! Я ніколи не думала, що в моєму баобабі хтось живе. Я кожного дня приходжу сюди, але ніколи не помічала твоєї присутності тут.

– Це не дивно, адже я увесь час зайнятий і ніхто не може мене побачити, якщо я сам цього не захочу. У мене дуже багато справ.

– Так, адже ти малюєш сни, а це дуже відповідально! – з серйозним виглядом промовила Амелі. А чому ти вирішив поговорити саме зі мною? Чому обрав саме мене?

– Тому що, цей баобаб ніхто не любить, так як ти. Це дуже приємно, коли твій дім ще хтось так само сильно любить, як і ти сам. 

– Я дуже рада, що ти обрав саме мене. В тебе такий високий і красивий дім, як же його не любити! 

– Цілком з тобою згоден, – з посмішкою на вустах відповів Майстер кольорових снів.

– А чим ти малюєш сни? – раптом запитала Амелі, нетерпляча, як і всі діти – вона хотіла отримати відповіді на десятки запитань, які її так хвилювали.

– А ось чим! –Майстер кольорових снів висунув довгу шухляду прямо зі стінки тунелю. Чого там тільки не було, яких тільки барв і пензликів. Від таких скарбів у Амелі розширились зіниці і мимовільно відкрився її чарівний дитячий ротик. Вона ніколи такого не бачила!