Ч.2

Приголомшена побаченим, африканська дівчинка з французьким ім’ям сіла на підлогу і задумалась про те, що їй робити далі. Бо, чесно кажучи, вона не знала, що робити зі своєю "новою власністю" і як жити в "новій реальності". Дівчинка відразу твердо вирішила нікому нізащо не казати про свою знахідку – це буде її таємницею! Вона була впевнена, що лабіринт, який так гостинно запрошував її в свої тенета, ще не раз її здивує. 

- Яким же шляхом піти? - розмірковувала вголос дівчинка, - якби ж у мене був клубок ниток, то було б не страшно заблукати! 

 Раптом невідомий дотик перервав її роздуми і змусив її заціпеніти. Амелі сиділа, майже не дихаючи, і чекала, що буде далі, але нічого не відбувалося. Тоді Амелі боязко повернула голову вбік і побачила поряд з собою клубок зелених ниток, які, здавалось, нетерпляче чекали, коли дівчинка нарешті їх помітить. 

 Невже хтось читає її думки?! Напевно, що так. Але хто? 

Аж тут Амелі осяяла думка:

- Як же я відразу не здогадалася - це ж дерево здійснення бажань! Справді! Тільки - но я подумала про нитки - вони відразу ж з’явилися! Треба спробувати загадати ще одне бажання.

Однак, після тривалих роздумів Амелі так і не змогла загадати жодного, адже бажань було багато, і вона вагалася, бо не знала, яке з них найважливіше. Тому, вона вирішила спочатку помандрувати лабіринтом – тим паче з клубочком ниток це буде зовсім не страшно - а потім визначитись чого вона найбільше хоче.

Дівчинка пустила свого зеленого путівника поперед себе, передбачливо закріпивши вільний кінець на початку обраного тунелю, і сміливо пішла за ним, розмірковуючи вголос про походження таємничого світла:

- Може, це світло випромінює сила-силенна золота і воно осяває все навкруги? Якби я мала скільки золота, то змогла б стати вождем племені, підкорити сусідні племена. Я була б добрим і мудрим правителем!

 Бурхлива уява дівчинки обіцяла розгорітися не на жарт - перед її очима зринали численні повітряні замки, які полонили Амелі своєю яскравістю, що вона втратила лік часу і не помічала нічого навкруги. Аж раптом сталася несподівана зустріч - невідомо звідки вигулькнула чиясь постать в темному плащі з капюшоном, який приховував обличчя, і дівчинка ледь уникнула зіткнення. Все було ніби в тумані - тому Амелі не відразу зрозуміла, хто перед нею. Лише, коли чоловік зупинився і капюшон сповз з його голови, вона побачила, що це був дуже старий, сивий чоловік з благородним обличчям і страдницьким поглядом. Він згинався під тяжкою ношею, яку ніс перед собою. Його скляний погляд був спрямований в нікуди і нічого навколо не помічав - він був непроникним, ніби двері за сімома печатками. 

Амелі стояла і дивилась на цього дивного чоловіка, в очах якого неможливо було нічого прочитати. Хто він, звідки і як він тут опинився? Навіщо він носить з собою таку важку скриню? Ці запитання неабияк розхвилювали Амелі і вона вирішила не відставати від чоловіка і подивитись, що буде далі. Вона не могла наважитись спитати в незнайомця про все, що її хвилювало. Щось зупиняло її – якась сила, зміст якої Амелі не могла пояснити.

Перепочивши кілька хвилин, чоловік взяв свою тяжку ношу і знову пішов вперед. Пройшовши кількадесят метрів, він знову зупинився і, поставивши скриню на підлогу, відкрив її. У Амелі перехопило подих, коли вона побачила, що скриня була повна-повнісінька золота! 

Старий став навколішки перед скринею (таке благоговіння викликав у нього її вміст!) - і почав перераховувати золоті монети. Потім знову закрив скриню і, тяжко переводячи подих від надмірної ваги, знову поніс скриню вздовж лабіринту. Амелі не відставала від нього ні на крок. Вона спостерігала за діями старого, але не могла збагнути, для чого він усе це робить. Його дії були позбавлені будь-якого сенсу. До того ж він уперто не помічав її – він навмисне це робив чи дійсно не бачив її, Амелі не знала. Єдиний спосіб дізнатися – запитати, але вона побоювалася цього, суворого на вигляд, чоловіка. 

 Яку мету він переслідував? Куди прямував? Для чого йому потрібне золото? Навіщо його так часто рахувати, якщо воно нікуди не витрачається? – все це неабияк хвилювало Амелі і вона згорала від нетерплячки отримати відповіді на свої запитання.