Дев'ята глава, завершальна

  Райлі припаркувала мотоцикл на стоянці і попрямувала до свого робочого місця.

  Увійшовши до кабінету, вона відчула різкий запах від алкогольного похмілля напарника. 

- Деніел, ради Бога, ти тепер і пити на роботі будеш?

- Скажи, але чесно, скільки часу проводили з тобою батьки, коли ти була маленька?

- А до чого тут це?

- Коли скажеш, поясню.

- Багато. Я, практично, весь час проводила в батьковій майстерні.

- Прекрасно. То вона права.

- Хто?

- Її матір.

- А що трапилося?

- Шилдс молодша прогулювала весь тиждень школу. Бабця садила її на автобус, а вона благополучно обходила навчальний заклад та йшла на галявину ловити метеликів. І це тільки перший клас!

- Що я можу сказати. Вона вся в батька. Не любить чекати і грати за правилами.

- Авжеж. Могла просто сказати, що я ні в чому не винен.

- Я би так і сказала, якщо б ти розкрив до кінця вбивство Ротвайн.

- Я уже його розкрив.

- Справді?

- Так, але тобі мій спосіб розслідування не сподобається.

- І чому я не здивована? А сам на дочку жаліється…

- Тільки мені потрібна твоя допомога.

- Знову? І хто тоді тут стажер?

- Не в цьому справа.

- Цього я і боялася. Раз інших варіантів немає, то що тобі потрібно?

- Ти маєш переконати Сеймура зробити ще одну заяву для журналістів.

- Це після того, як ми “дали маху” з вбивством Мур?

- Ага. Най скаже, що другого вбивцю затримано.

- Ти серйозно?

- Цілком.

- Добре, я з ним поговорю.

---

- Бачив той виступ? П'ятнадцять хвилин і ніяких більше питань журналістів. Знаєш, скільки нервових клітин мені вартувало його переконати? - запитала Магнусен Деніела, що повертався з обідньої перерви.

- Ага.

- То де обіцяне розкриття?

- Я над цим працюю. Завжди дивувався, чому той старий пеньок так тобі довіряє.

- Дуже смішно. Між іншим, я ще той рапорт не викинула, так що пожартувати ми зможемо обоє.

- Ну-ну! Не потрібно різких рухів. Дай мені пару днів, поки голова проясниться, а то сьогодні день якийсь напружений.

- І з чого б це!

- Знаєш, ми працюємо не так довго, а таке відчуття, ніби ти мене з півслова розумієш.

--- 

  Ближче до вечора, до відділку прийшла матір Шона Волтера. 

- Я маю медичне засвідчення експерта неосудності мого сина. Він має проходити лікування в спеціалізованому закладі, а не в тюрмі. Тим більше, вбивць уже затримано.

- У нас буде ще засідання нашої комісії, після чого ми зможемо вирішити чи він неосудний, - заперечила Райлі.

- Тоді я буду вимушена звернутися до адвоката…

  В цей час до кабінету увійшов Деніел, що саме відкривав бляшанку пива.  Проходячи повз гостю, він незграбно зачепився об кут стола і випустив бляшанку з рук, яка впала на стіл і розбризкала весь свій вміст на гостю.

  Шилдс відразу протверезів і дістав вологі серветки та став витирати бризки зі светру і ціпка старої.

  Поки вона обтирала лице, він запропонував їй піти у вбиральню і відвів туди стареньку.

  Весь цей час Райлі сиділа вся червона, як рак, “горячи” від сорому і всієї безглуздості ситуації. Тепер вона вже не мала сумніву, що гостя подасть на них в суд.

  В цей момент двері відчинилися і ввійшов Сеймур з крайнє гнівним виразом обличчя. Навіть не привітавшись, він відрізав:

- Де Шилдс?

  В кабінеті панувала атмосфера розлитого пива і Магнусен вже хотіла промямлити щось типу “Вийшов у справах”, коли повернувся Деніел і коротко попросив їх.

- Ідіть за мною. Обоє.

  На їх велике здивування, коли вони зайшли в кімнату для спостерігачів за допитами, навпроти них, за склом, сиділа старенька.  За мить до неї приєднався Деніел.

- Куди ви мене привели? Що відбувається?

- Не переживайте. Я хотів уточнити у вас деякі дрібниці.

- Я зовсім вас не розумію і це все після того, як ви в нетверезому виді з’явилися на роботу…

- Пробачте, але я не додумався зробити все це у більш вишуканому стилі.

(- Що, в біса, він робить? - запитав Сеймур Райлі.

  Проте та лише знизала плечима)

- Ви в своєму розумі? Можливо, вам уже досить пити на робочому місці?

- Просто я не зміг вигадати іншого способу, щоб взяти зліпок з вашого ціпка.