РОЗДІЛ 78. ДЖЕЙСОН

Я думав, що всі ці дивні події переслідуватимуть мене до кінця життя.

Раптом Аміда рвонула до будинку Альнорда.

— Ненавиджу вас! — крикнула вона.

Ми всі кинулися за нею.

— Не підходьте до Аміди в такому стані, — попередила Габріела. Коли ми забігли всередину, побачили, як Альнорд однією рукою зупинив її.

— Амідо, що з тобою? — поцікавився я.

— Я втомилася від усього цього, — сказала Аміда з тремтінням у голосі. — Спочатку я опинилася в чужому світі й забула, звідки прийшла. Забула, де мій дім. Зрозуміла, що в мене немає батьків… А коли ми повернемося в наше місто, там, крім нас і дітей з табору, більше нікого не буде. — Вона опустила очі, глибоко зітхнувши. — Вибачте, просто я втомилася. Альнорде, я не хочу нової війни, але… ми, напевно, вбили твого брата.

— Не переймайтеся, він не загинув. Він житиме вічно. Ви лише відсторонили його від управління світом. Я вдячний вам за це, адже тепер зможу правити обома світами.

— Але це величезна відповідальність. Ви не зможете керувати всім одночасно, — зауважила Емілі.

Я погодився з нею. Неможливо догодити всім.

— За що ви ненавиділи свого брата? — спитала Аміда.

— Він не обирав, яким народитися — першим чи другим, — сказала Аміда, дивлячись на Альнорда. — Чому вам не до вподоби наш світ? Можливо, тому, що ви ігноруєте своїх громадян? Чи, можливо, тому, що не змогли зупинити війну з орками? Але ж саме ви повинні захищати мешканців. Можете й надалі сидіти в своїй сирій печері, ховаючись від світу, але з таким управлінням наш світ неминуче загине. Подумайте над цим і добровільно закрийте портал в інший світ.

Аміда висловила те, що думали й ми всі. Можливо, її слова все ж змінять Альнорда.

— На жаль, ти маєш рацію, — зітхнув Альнорд. — Я прагнув лише слави й забув про свої обов’язки. Зізнаюся, це моя провина.

Невже сталося диво? Якщо Альнорд закриє портал, то всі війни можуть закінчитися.

— Розкажіть, у чому сила скрині, — раптом попросила Емілі, її очі були повні цікавості.

— Чесно, я не знаю. Напевно, це єдина таємниця Діона.

Альнорд підійшов до порталу й почав закривати його рухами рук. Трясця, чому я не можу повірити, що все так просто? Здається, має бути якийсь підступ. За хвилину яскравий прохід зник.

— Чому... чому ви це зробили? — запитав я.

— Джейсоне, мабуть, ти думаєш, що я вас обманюю. Але повір, всі можуть змінюватися. Я не хочу з вами боротися, бо знаю, що програю й зникну. Але який у цьому сенс?

— Тобто, ми можемо йти? — запитав Сар.

Альнорд усміхнувся й кивнув. Цього разу він усміхався щиро, ніби справді зрозумів свою помилку.

— О, Габріело, радий тебе бачити.

— Я теж, але, думаю, ми не будемо затримуватися.

— Я вас навідаю, обов’язково. Я все виправлю. Пробачте мені, ви можете йти.

Габріела швидко взяла нас за руки, і ми телепортувалися в Милисин.

— Юху, ми це зробили! — вигукнула Анка. Вона виглядала дуже щасливо, як і всі інші.

Яке полегшення. Можливо, тепер ми справді зможемо жити в мирі. Хоча, звісно, це можливо тільки в тому разі, якщо Альнорд говорив правду.

— Пропоную повернутися до табору, — раптом вигукнула Емілі. — Мені потрібно дещо пояснити Беті.

— О, це буде цікаво, — усміхнувся я.

— А я піду в Міріаду, подивлюся наскільки сильно зруйноване місто, та… хотіла би вибачитися перед всіма ельфами, — сказала Габріела. — Сподіваюся, тепер все буде добре. Ви сильна команда. До зустрічі.

Всі попрощалися з нею, і ми рушили до табору. Дорогою я помітив, що Емілі готувала свою промову до Бети. Перед табором Емілі зупинилася, повернулася до нас і запитала:

— Ви не проти, якщо спочатку я дам ляпаса Беті, а потім вже поговорю з нею?

Ми всі розсміялися. Вона пішла вперед, і ми спостерігали, як Емілі нарешті дає вихід своїм почуттям, що накопичувалися довгий час.

— Ну, привіт, — холодно промовила вона, підходячи до Бети. — Давно не бачилися.

Різким рухом вона вдарила Бету по обличчю.

— Ой, боляче? Тобі ж відомо, що виживає сильніший, Беточко. Це твої ж слова. На щастя для мене, я сильніша за тебе. Ти зруйнувала мені життя. Я не збираюся тебе вбивати, але за свої гріхи ти відповіси.

— Як ти можеш… — почала Бета.

— Кожного разу, прокидаючись, ти маєш запитувати себе, що зробила для нашого міста, а вже потім вимагати щось від інших. Я ненавиджу тебе так само, як Джейсон і Аміда. Ти програла.

— Ах ти ж нахаба, Ларсон.

— Дякую, але ти, певно, мала на увазі, що правда на моєму боці? — відповіла Емілі з ледь помітною посмішкою. — Трохи не вийшло, але нічого, звикнеш. Зрештою, всі завжди боялися тобі перечити.

Її слова прозвучали спокійно, але в них відчувалася холодна впевненість.