РОЗДІЛ 77. ЕМІЛІ

Поки Сар розповідав нам захопливу історію, з Габріелою ми вже склали план дій. Спершу вона повинна телепортуватися на невелику відстань, щоб збити всіх з пантелику, а потім я непомітно підкрадуся до Діона. Він не знає про здібності Габріели, тому буде здивований і втратить пильність. Настав момент. Я підійшла тихо й встромила меч у його плече. Діон різко обернувся. Мені стало страшно, але поруч уже зібралися друзі.

— Діоне, ти ж казав, що можеш убити, навіть не торкаючись. То чому тобі знадобився меч, щоб просто поранити мене?

— Просто хочу побачити ваші страждання, — сказав він і вдарив мене в живіт. Як же боляче!

— Гарна спроба, Емілі, але це надто просто для тебе, — продовжив він.

І тут я усвідомила: немає сенсу витрачати сили на нього. Потрібно змусити його виснажитися самому. Якщо ми будемо надто часто використовувати наші здібності, то швидко ослабнемо. І не слід забувати про його поплічників, з якими теж не буде легко, хоч ми вже звикли до такого. Аміда прагнула вступити в бій, але я зупинила її.

— У когось є ідеї? — запитала я.

— У мене є план, — сказав Сар. — По-перше, потрібно вивести бій на вулицю. По-друге, змусити Діона битися самостійно, без допомоги своїх поплічників. Але нас шестеро, а він один — це не зовсім чесно. Пропоную вибрати когось для поєдинку з ним.

— О, Саре, ми вже це робили, — заперечила я. — Тоді бився Джейсон, але його противник був набагато слабший. Але чому б не спробувати знову?

— Діоне, я пропоную двобій. Хочу перевірити, чи ти дійсно такий сильний без своїх підручних.

— Ти ще сумніваєшся? Я можу знищити вас усіх за секунду.

— Гаразд, тоді вийдемо на подвір’я.

Ми вирушили на задній двір.

— Отже, новий план: один із нас відволікає Діона, а решта має бути напоготові для удару. Якщо хтось із нас зазнає поразки, ви використаєте свої здібності одночасно.

— Я буду битися з ним, — визвалась я.

— Емілі, але ж ти недостатньо сильна.

— Якщо щось піде не так, ви мене прикриєте.

Ми стали один навпроти одного, готові до бою, але Діон атакував першим. Лише вдача врятувала мене від його удару. Удруге я навіть не змогла підійти до нього — потужне енергетичне поле оточувало його, немов щит. Я почала сумніватися, чи зможуть мої друзі допомогти. Якщо це продовжиться, він дійсно вб’є нас усіх.

— Зараз! — вигукнула я.

І тут сталося щось неймовірне. Всі стихії злилися разом із телекінезом Аміди, створюючи потужний вибух.

Я пам’ятаю лише уривки: море вирвалося з берегів завдяки Анці, Джейсон спричинив землетрус, Сар викликав смерч, а я — вогонь. Коли я розплющила очі, переді мною зависла величезна енергетична куля. Сар націлив блискавку в цю кулю, яку Аміда спрямувала просто в Діона. І цього разу ми залишилися неушкодженими, а Діон... лежав на землі.

Простір наповнився яскравим світлом, і ми змушені були заплющити очі. Коли сяйво нарешті затихло, я зрозуміла, що Діона вже не було на місці. Серце завмерло від страху: чи не телепортувався він, як Габріела? Але ні, він просто зник.

В мені виникло питання: чи загинув він, чи вирішив втекти? Ці думки непокоїли мене, поки я безпорадно озиралася навколо. Минуло кілька годин, але відсутність Діона продовжувала тиснути на нас, мов невидима тяжкість, що не відпускала.

— І що це означає? — запитала Анка.

— Це означає, що нам дали шанс. Шанс на виживання. Я не знаю, що саме трапилося, але ми більше не можемо залишатися тут. Час повертатися, — сказала я.

— Може, це пастка? — запитала Аміда, з обережністю оглядаючи простір навколо.

— Тоді нам потрібно бути насторожі, — відповіла Анка.

— А як ми повернемося додому? — поцікавився Сар.

Його питання зависло в повітрі, залишивши нас у тиші. Ніхто не знаходив слів. Діон зник, але це не принесло нам полегшення. У душі панувало дивне відчуття тривоги, адже тепер ще потрібно було розібратися з Альнордом. Сонце повільно сідало, і ми відчували втому.

Ми встигли втекти з палацу, прихопивши з собою скриню. Ніч опустилася, і ми йшли тихими вулицями, освітленими ліхтарями. Здалеку чути було шум моря. На душі панувало спокійне відчуття, ніби нічого й не трапилося. Раптом тишу порушив Джейсон.

— Слухайте, Діон сказав мені, що наш світ — це ілюзія, що нас бачать далеко не всі.

— Як це? — здивувалася Аміда.

— Я розумію, — втрутилася Анка. — Коли ми боролися з чудовиськами в МакДональдзі, на нас ніхто не звернув уваги, правда? Точніше для людей які знаходяться в цьому світі все виглядало інакше.

Отже, наш світ не зовсім ілюзія, а змінена реальність.

— Зрозуміло, — коротко відповіла Аміда.

Ми знову сиділи на березі моря, роздивляючись скриню.

— Як думаєте, що там? — запитала я.

Ми не могли її відчинити, бо ключ був у Альнорда.

— Прикро, що не можемо відкрити, — зауважив Джейсон.