РОЗДІЛ 74. ЕМІЛІ

Сказати, що це місце мені не подобається, — нічого не сказати. Найвпевненіше почувалася Анка, можливо, тому що вона вже була тут.

Ми йшли головною вулицею, коли праворуч від мене промайнула тінь. Вона зникла, а потім так само несподівано з’явилася перед нами. Всі зупинилися. Тінь почала набувати людського вигляду.

Отже, це був Діон — наймогутніша істота цього світу. Він був одягнений у темну накидку з капюшоном — таку, яку бачив Джейсон у сні. Я хотіла втекти, сховатися й забути це місце, але натомість не могла навіть поворухнутися.

І тепер я розумію, що всі ті чудовиська, яких ми зустрічали раніше, були просто пустощами в порівнянні з Діоном. Він був принаймні в півтора раза вищим за будь-кого з нас. Аміда міцно схопила мене за руку, яка від цього побіліла. Ніхто не наважувався говорити.

— Я довго вас чекав, — промовив Діон, його голос звучав низько і загрозливо. — Отже, ви нарешті з’явилися. Чи усвідомлюєте ви, що ваш задум — абсолютно марна справа? Нічого ви не досягнете. Ваша команда прийшла лише для того, щоб зустріти свою смерть. І навіть якщо ви спробуєте позбутися мене, що є неможливим, Альнорд не принесе світу покращення, навпаки — він призведе до його загибелі.

Аміда зробила крок вперед. Її очі виражали страх і водночас рішучість.

— Нам потрібно запобігти війні, — промовила вона. — Можливо, нам вдасться обійтися без жертв. Ми пройшли цей довгий шлях не для того, щоб почути, що нічого не зможемо досягти. Я не стверджувала, що правда на боці Альнорда.

Не розумію, звідки в Аміди стільки сміливості, хоча бачу, як вона тремтить. Здається, вона ось-ось знепритомніє.

— Ох, Амідо, я про тебе багато чув, — мовив Діон. — І знаю, що ти не така смілива, як намагаєшся здаватися.

— Ваша правда, — сказала вона, — я слабка в порівнянні з вами. Але в мене є те, чого ніколи не буде у вас. Напевно, ви вже зрозуміли.

— Довіра друзів і любов, — тихо мовив Джейсон.

Я кивнула, цілком з ним погоджуючись. Він нервово усміхнувся, і чомусь саме в цю мить я вперше по-справжньому повірила: ми зможемо перемогти.

— Тихо, Джейсоне, ти робиш помилку, — сердито сказав Діон. — Ти повинен бути на моєму боці.

Він показав жестом, щоб ми йшли. Ми зайшли до вестибюлю й побачили Мадлен, Ренато, Ліама, Адріана й ще кількох потвор, яких ми не знали.

І тоді в мені закралася думка: а раптом ми помилялися? Можливо, справжній ворог — не Діон, а Альнорд. Можливо, саме він прагне зайняти місце свого брата й розпочати війну. Я більше не знала, на чий бік ставати.

Діон сів на свій високий золотий трон. Йому навіть довелося підстрибнути, щоб сісти. Я ледь не розсміялася, але Анка спинила мене.

— Пане Діоне, ми розуміємо, що Альнорд нам не друг і що він помиляється. Тому слухайте...

Я розповіла йому про свій план. Діон неохоче погодився.

— У Альнорда є ключ. Ми самі йому його віддали. Ми його знайшли… Точніше, нам його передав Адріан.

— Я хотіла б дізнатися більше про цей ключ, — сказала я.

— Так, ключ дістався вам. Що ж, моя помилка, що я не стежив за Адріаном, — відповів Діон.

Він дістав з-під трону велику скриню, розмальовану і оздоблену коштовностями. На ній зображалися битви та незрозумілі символи.

— Можливо, Сара й справді можна повернути іншим шляхом, — тихо мовив Діон. — Але це нічого не змінює. Я все одно хочу вас знищити — хоча б тому, що ви насмілилися вести перемовини з моїм братом.

— З іншого боку, ви можете отримати скриню, якщо виграєте в одну гру. Подивимося, як справитеся ви.

Раптом усе навколо замерехтіло, ніби було лише ілюзією. Голова йшла обертом, і те, що було далі, мені важко пояснити. Ми опинилися в парку на фестивалі. Очевидно, гра почалася, але що ми маємо робити?

— Що, до біса, ми тут робимо?! — вибухнула Аміда.

— Якщо перемога буде за нами, то виживе лише хтось один… — тихо мовила Анка, не дивлячись в очі.

Я й забула, що вона з нами.

— Що це означає? — запитав Джейсон.

Мені здалося, що Анка ось-ось влаштує істерику.

— Ти дурень, не розумієш? Живим повернеться лише один із нас. Минулого разу, коли я була в палаці, у мене не було ключа, тому я вирішила не ризикувати і не починати гру. Діон не вбив мене лише тому, що… Вибачте, не можу про це говорити.

Я помітила, як Аміда стиснула кулаки. Ох, мені не подобається, коли вона так робить.

— Говори, бо я вже подумала, що ти нас зрадиш.

— Він мій батько. Я збрехала, коли сказала, що не знаю своїх батьків. Дізналася про це два роки тому. Діон вирішив, що мені буде безпечніше в світі Альнорда, і я жила там деякий час. Але я не на його боці. Я так само, як і ви, ненавиджу його. Будь ласка, вибачте мені.

Ніхто не наважувався продовжити розмову. Як таке може бути? Я не можу це зрозуміти. Якщо Діон наш ворог, то як сприймати цю інформацію? Поглинена думками, я навіть не помітила, що вулиця прикрашена різнокольоровими прапорцями та серпантином. Люди ходили в костюмах, але щось з ними було не так — вони виглядали так, ніби перебували під гіпнозом. Уся атмосфера ставала дедалі жахливішою.