РОЗДІЛ 70. АМІДА

Я згодна, нам уже час збиратися, але, трясця, тут так чудово! Ось ведмедик... У мене ніколи не було такої іграшки. Так, я забрала його в Емілі... Ну, вибачте.

— Найшвидший спосіб дістатися до кінця міста — автобус, — промовила Анка.

Я глянула на Джейсона. Ніхто з нас не знав, що таке автобус. Знову відчула, що моїх знань про цей світ недостатньо, тому не стала уточнювати. Ми з Джейсоном розглядали мапу, яку тримала Емілі.

Як з’ясувалося, Вараждин — це велике місто, і нам потрібно подолати чималу відстань. Я не знала, як швидше це зробити, тому просто слухала Анку. Наша четвірка спустилася сходами до зупинки автобуса. Анка пояснила, як користуватися громадським транспортом. На станції були різноманітні магазини, і це почало мені подобатися. Емілі розповіла, що її бабуся часто згадувала про автобуси, але, незважаючи на це, вона виглядала так само здивовано, як і ми з Джейсоном.

Раптом до нас підбігла дівчинка років п’яти в жовтій спідниці та червоній футболці в горошок, з двома коричневими хвостиками. Вона почала стрибати переді мною, вимагаючи віддати їй ведмедика.

— Це мій ведмедик! — закричала я і спробувала відступити.

На вигляд — мила дитина, але хто знає, чи не ворог вона? Можливо, служить Діону й уміє змінювати обличчя. Дівчинка різко смикнула мене за волосся й вихопила ведмедика з рук. Емілі з Джейсоном кинулися мене відтягувати.

За деякий час з'явилася мама дівчинки і, підвищивши голос, почала її лаяти. Малеча миттєво стала спокійною.

— Ти заплатиш за це! — вигукнула я злісно.

— Амідо, заспокойся, — благала Емілі. — Це просто дитина, вона не загрожує нам.

Раптом підійшов чоловік у дивній формі.

— Що тут трапилося? — запитав він.

— Ця дівчинка намагалася вкрасти мого ведмедика.

Чоловік здивовано подивився на п’ятирічну дитину, а потім промовив:

— На цей раз я вас прощаю.

Я обурилася: у якому сенсі нас? Хотіла накинутися на нього, але Анка зупинила мене.

— Амідо, досить, я тебе не впізнаю, — сказала Анка.

Чоловік кинув на нас косий погляд.

— Амідо? Ти не з Хорватії, так?

Це вже дуже підозріло. Якщо він дізнається, звідки ми насправді... не хочу про це думати.

— Ми з Хорватії, — відповіла я.

Я вже тримала меч напоготові, і чоловік це помітив.

— Ні, люба, навіть не думай. Я значно небезпечніший за тих чудовиськ, яких ви зустрічали. Я — Ренато. Ми ще зустрінемося, Амідо, і повір мені, наступного разу я не буду вас прощати.

— Слухай, Ренато, — сказала я, — тобі ж усе одно доведеться доставити нас до Діона. Ми самі туди прямуємо. Може, знаєш якийсь швидший спосіб пересування?

Усі мовчали й дивилися на мене.

— Я щось не те сказала? — запитала я.

— Ні, просто ти щойно добровільно здалася, — сказав Джейсон.

Так і є. Але я подумала, що Діон не вб’є нас одразу.

Емілі сумно кивнула мені.

— Нічого собі, я був певен, що буде складніше, — промовив Ренато.

Дорогою він розповідав про цікавий транспорт — гелікоптер.

Ми з Анкою вийшли на зупинці та йшли позаду інших.

— Знаєш, Амідо, ти слабачка, — сказала Анка.

Я подивилася на неї холодно.

— Головне, щоб ти такою не була. Чесно, Анко, не кажи, що в майбутньому ти не зрадиш нас.

— Ха, що ти кажеш? Ти поводишся, як маленька дитина.

Це зачепило мене, бо Анка поводилася, як Бета, принижуючи інших, щоб підкреслити свою перевагу.

— Якби я сприймала все серйозно, то… в цілому, я вже з’їхала з глузду. — Я потягнула Анку за футболку ближче до себе й прошепотіла на вухо:

— Ти пам’ятаєш свій дім, друзів, родину? Тепер цього всього немає. Тобі відоме почуття, коли у тебе забирають усе, що було цінним і важливим?

На диво, Анка не збентежилася і сказала:

— Тобі кортить дізнатися про моє минуле? Думаєш, у тебе все погано? Тоді слухай. З дитинства я не знала своїх батьків. Про мене і мого молодшого брата, Ніно, піклувалася бабуся. Як думаєш, скільки мені зараз років?

— Ну, думаю, п’ятнадцять, — відповіла я.

— Дванадцять. Ніно на три роки молодший. Ми жили дуже бідно, тому вже з шести років я продавала врожай. Ніно був єдиною людиною, яка мене розуміла. У нього, на жаль, теж є надздібності. Табір був нашим порятунком і притулком, хоча ми не знали, що більше не зможемо вийти звідти. А я… я кинула його там і вирушила на ці дурні пошуки. Тепер уже два роки не можу повернутися додому. Альнорд сказав, що я не вийду з цього світу, доки не вб’ю Діона. А це неможливо. Я дуже хвилююся за Ніно. Допоможи мені.

Не очікувала почути її історію. Думала, що Анка взагалі нікого не може любити. Тепер розумію: вона боялася втратити Ніно. Анка дивилася на мене, ніби чекала, що я розповім свою історію.