РОЗДІЛ 67. ЕМІЛІ

Я не встигла й випити чаю, як Альнорд та решта сказали, що треба йти. Мене охопив страх, що при переході в інший світ може статися щось неприємне. Ми йшли через маленький місток над струмком і потрапили до невеликого лісу. Поміж дерев у далині я побачила яскраве світло — напевно, це й був портал до іншого світу. У повітрі відчувалася потужна енергія. Альнорд сказав:

— Амідо, дай ключ.

Та чому цей ключ такий важливий для всіх?!

— Але ж... — не встигла договорити Аміда, як Альнорд перебив її:

— Ключ потрібен мені, щоб оживити Сара. До того ж, якщо ви успішно перейдете в інший світ, зможете розуміти іншу мову.

Ми наблизилися до порталу й стали навпроти нього. Кожен із нас розумів, що подорож може мати непередбачувані наслідки. Ми зробили крок, потім другий… Позаду вже не було нічого видно — лише біло-блакитне мерехтіння навколо нас. Ми йшли, ніби по хмарах. Ніхто не говорив. Раптом простір пронизав гучний звук, який швидко став нестерпним. Ми побігли, затуляючи вуха, але це не допомагало. Голова паморочилася, усе навколо зблідло. Я відчувала себе, наче у сні.

Нарешті ми опинилися на якійсь вулиці й одразу відчули тепло. Як приємно було знову його відчути, хоча для мене й раніше не було холодно. Друзі раділи й почали складати свої куртки в наплічники.

— Як ви? — запитала я у друзів, які, як і я, нічого не розуміли.

— Погода супер. Якби не купа запитань, то все було б ідеально, — відповів Джейсон.

Невдовзі я помітила табличку з написом «Varaždin».

— Вараждин? Що це таке? — запитала Аміда.

— Гадаю, це назва міста, — відповіла я.

Повз нас проїхала машина. Ох, ви б бачили обличчя Аміди та Джейсона.

— Що це? — перелякано запитала Аміда.

— Хто це? — так само злякано промовив Джейсон.

Мені довелося пояснювати, що таке автомобіль. Вони дивилися на мене з подивом, не розуміючи, про що йдеться.

Я зітхнула й вирішила розповісти більше про те, звідки знаю цей світ.

— Колись моя бабуся прожила тут цілих десять років, — почала я. — Вона часто розповідала мені історії про це місце, описувала, як виглядають тутешні міста, дороги і навіть згадувала про ті самі автомобілі. Я була ще дитиною, коли слухала ці оповіді, тому багато що запам’яталося уривками, але загальне уявлення про цей світ у мене залишилося. І хоча я ніколи не була тут особисто, відчувала, що знаю більше, ніж могла б знати просто зі слів. Бабусині історії залишили глибокий слід у моїй пам’яті.

Аміда, почувши мою розповідь, розлютилася.

— І ти раніше про це не розповідала? Чому? — гнівалася вона.

— Вибачте, я не знала, як це пояснити, — сказала я, намагаючись знайти слова. — Спочатку нам потрібно дістати гроші. Є якісь ідеї?

— А якщо їх вкрасти? Хоча, це погана ідея, — задумливо мовила Аміда.

Ми ще деякий час розглядали околиці, коли я помітила перехожого з картою. Дивно, що він носить її з собою. Я підійшла до нього.

— Вибачте, чи не могли б ви позичити вашу карту? Ми заблукали і не знаємо, де знаходимося.

Я була на диво ввічливою.

— Так, звісно, беріть, — відповів доброзичливий чоловік.

Щаслива, я повернулася до друзів.

— Ось, одну проблему вирішили. Ми в Хорватії, у місті Вараждин, на вулиці Vilka Novaka.

Дивлячись на Аміду та Джейсона, я зрозуміла, що вони зовсім не розуміють, що відбувається.

— Я думала, ці пошуки будуть значно простішими, — сказала Аміда.

І я так думала.

Ми вирішили рухатися на північ. Я йшла й розповідала про те, що зображено на карті, настільки заглибившись у неї, що не помітила, як ми натрапили на дівчину з коротким світлим волоссям і зеленувато-карими очима. Вона була вдягнена у джинси та довгу блакитну кофту з капюшоном, хоча погода була теплою.

— Привіт, мене звати Анка, — промовила дівчина ніжним голосом. — Вам потрібна допомога?

— Та ні, ми трохи заблукали, — відповів Джейсон.

Анка усміхнулася. Вона здавалася дуже милою.

— Не хвилюйтеся, я знаю про ваше прибуття. Мені про це повідомив Діон. Тільки без зайвих запитань, гаразд? Обіцяю, я все поясню. Ось що вам варто знати: я з вашого світу. Тепер до справи. Через два дні Діон планує напасти на Альнорда, бо той претендує на його престол. Альнорд використовує вас, щоб захистити себе. Якщо ми не зупинимо Діона, то... ну, ви розумієте.

Перше, що спало мені на думку: що це було? Я була шокована. Невже вона сама змогла перейти до цього світу?

— Ми не можемо тобі довіряти, — це єдине, що я змогла сказати.

— Емілі, слухай, про довіру розберемося після того, як переможемо Діона.

Аміда, здається, задумалася над чимось важливим.

— Чому ми маємо вбивати Діона, якщо на війну його спровокував Альнорд? Виходить, що винен саме він, — сказала вона.