РОЗДІЛ 65. ДЖЕЙСОН

Найбільше мене зараз непокоїла доля Емілі. Я не знав, де вона перебуває, і це змушувало мене відчувати тривогу. Бути наодинці з Амідою також було незвично — всередині наростав дискомфорт.

Ми рухалися вперед, шукаючи серед потаємних проходів той, що приведе нас до виходу. Дорогою нам траплялися кажани. На мій подив, Аміда боялася їх. Це здивувало, бо я звик вважати її сміливою та незламною.

— Слухай, Амідо, ти не боїшся орків, адже очолила повстання, не боїшся Альнорда, бо спокійно себе ведеш, а кажанів боїшся — це ж смішно.

— Замовкни, Роджерсе, — сердито відповіла вона. Це вперше вона назвала мене на прізвище. Мабуть, жарт їй не сподобався. Раптом я пригадав рядок із пророцтва: «У вашого друга доля сумна.» Якщо бути реалістом, це означає, що хтось із нас загине. Я не хочу в це вірити, але якщо це так, то...

Несподівано я відчув, що у стіні є прихований хід. Не знаю, як це пояснити, але відчуття підказувало, що третій тунель знаходиться саме там.

— Зачекай, — сказав я Аміді.

Я доторкнувся до стіни — і вона розсунулася.

— Джейсоне, як ти це зробив? Я думала, що всіма цими підземними ходами керує Діон.

— Напевно, це завдяки моїм здібностям.

Ми зайшли в тунель, точніше — в простору залу. Усюди валялися якісь механізми. Печера була освітлена, а біля однієї зі стін знаходилися різнокольорові кнопки.

— Здається, тут була Емілі, — сказала Аміда, — вона або втекла, або її схопили.

Мені більше подобається перший варіант.

Я вирішив натиснути на темно-зелену кнопку.

— Джейсоне, що ти робиш?! — закричала Аміда.

Зверху почав опускатися густий темно-зелений газ. Смертельний газ, це було очевидно.

— Вибач.

— Лягай!

На підлозі газу ще не було, але він стрімко поширювався, затуманюючи все довкола. Я затримав дихання, розуміючи, що довго так не витримаю.

Невдовзі видимість зникла повністю. Я вдихнув раз… потім удруге… Перед очима замерехтіли жовті плями, у голові запаморочилось. І раптом у свідомості сплив образ Сара:

— Джейсоне, вставай. Чому ти лежиш, коли твої друзі в небезпеці? Я забороняю тобі помирати, поки ми не зустрінемось.

— Якби ти тільки знав, як мені зараз погано, — подумав я.

Сар відповів:

— Ну, замовчи вже! Думаєш, мені легше? Я наказую тобі підвестися.

Я підвівся, хоча все перед очима пливло, і в будь-який момент міг звалитися. Наосліп натиснув на чорну кнопку, розуміючи, що гірше вже не буде. Враз усе навколо потемніло, і з’явилося відчуття, що ми кудись летимо…

Не знаю, скільки часу минуло, але коли я розплющив очі, то зрозумів, що перебуваю в будинку. Він був таким затишним, що на мить мені здалося — я знову в Милисині. Поруч, загорнута в ковдру, спала Аміда. На тумбочці хтось залишив чашку ще теплого чаю — схоже, господар цього дому справді піклується про нас.

— Де ми? — запитала Аміда.

— Ти прокинулась? Не знаю, але мені тут подобається.

Аміда підозріло глянула на чай, який я вже збирався пити.

— Не пий, може, нас хочуть отруїти.

Вона завжди до всього підозріло ставиться. Ми з Амідою вийшли з будинку. На ґанку сидів якийсь чоловік і... Емілі. Вони спокійно грали в карти.

— Емілі!? — вигукнув я.

— Привіт! Як ви себе почуваєте?

Я не міг повірити! Чому вона така спокійна, така безтурботна? Я не втримався й обійняв її. Аміда тим часом стояла з кам’яним виразом обличчя.

— А ви хто? — запитала вона у чоловіка.

— Невже я так змінився? Я — Альнорд.

Знову обличчя Аміди було важко розгадати.

— Емілі, я, звісно, рада тебе бачити, але ти розумієш, що граєш в карти і п’єш чай із творцем цього світу?

— Так, і не бачу в цьому проблеми.

Аміда задумалася.

— Не варто, — втрутився Альнорд. — Вам потрібно оживити Сара та інших. І ще — ви прагнете зупинити війну. Я знав про ваші наміри вже давно. Як думаєте, чому ви опинилися саме тут? Ви — частина мого плану. Діон намагається ізолювати мене від цього світу, щоб ніхто не зміг допомогти у боротьбі.

— А навіщо вам взагалі воювати? — запитав я.

— Слушне питання, Джейсоне. Річ у тім, що я претендую на інший світ. Чому старшим завжди дістається краще?

Альнорд здавався нелогічним, але, мабуть, він помилявся. Справедливо, що інший світ належить Діону.

— Досить балачок! Мені треба повернути Сара! — вигукнула Аміда.

— Ти розумієш, з ким говориш? — запитав Альнорд. — Я можу тебе вбити, не торкаючись, тому будь обережнішою.

— А що мені з цього? Якщо я загину, це нікого не хвилюватиме. Нікого... окрім Сара.

— Ні! — вигукнули ми з Емілі одночасно.