РОЗДІЛ 56. ДЖЕЙСОН

Я був дуже наляканий, але не міг зупинитися. Щось підказувало, що Ліам — не просто звичайний чоловічок. Ми відійшли вже досить далеко, туман навколо став густішим, і я почав панікувати.

— Що вам від мене треба? — намагався говорити спокійно, але мене всього трусило.

— Твоя подружка Аміда ледь не знищила наше місто й викрала камені телепортації. А щоб ти розумів — за таке тут карають смертю. Аміда — твій ворог. Вона лише прикидається другом. Вона вбила твого брата Сара. І, можливо, всю твою сім’ю. Хіба вона не заслуговує на смерть?

Усе, що говорив Ліам, мало сенс. Я справді не знав, як тепер ставитися до Аміди. З одного боку, вона ворог, з іншого — друг, і... я не хочу, щоб вона загинула.

— Слухай, Джейсоне, нам треба відвести її до Лейгрода. Хоча, здається, ви саме туди й прямуєте. Але Аміда повинна піти зі мною. А ти можеш приєднатися до нас — я покажу тобі палац Діона, ти ж, мабуть, цього хочеш. А ще, можливо, ти станеш сильнішим.

Пропозиція виглядала спокусливо, але я не збирався віддавати їм Аміду.

— Ні, ви її не отримаєте.

— Джейсоне, ти навіть не уявляєш, що я, як і Аміда, був використаний для експерименту. У кожного з нас є свої сильні й слабкі сторони, але я — творіння Діона.

Я не міг зрозуміти, про який експеримент він говорить.

— Хіба ви не боїтеся Аміди? І що це за експеримент?

— Ні, не боюся.

— Тоді чого ви хочете від мене? — запитав я.

— Пропоную співпрацю.

Ага, звісно...

— А навіщо вам Аміда? Адже вона потрібна вам не лише для того, щоб її вбити?

— Так, вона — зброя.

Я не до кінця зрозумів, що він має на увазі, але вирішив тікати.

— Я, мабуть, піду. — Ліам різко схопив мене за руку. Я намагався вирватися, але він тримав міцно.

— О ні, Джейсоне, ти не втечеш. Ти будеш служити Діону.

Його голос звучав віддалено, бо мене переповнював гнів. Я доторкнувся до землі рукою й відчув, як у мене з’являється сила. Мені стало комфортно. Я більше не боявся. За кілька секунд з того місця, де я приклав руку, виріс плющ, який схопив Ліама за ногу. Він упав і на мить послабив хватку. Я вирвався й побіг, але почув, як Ліам кричить:

— Стій! — Я озирнувся і чомусь зупинився. Ліам наставив на мене якусь чорну річ. Вона виглядала небезпечно, але водночас мене охопила цікавість.

— Е-е, а що це? — запитав я.

Ліам здивовано поглянув на мене.

— Серйозно? Ти не знаєш, що це? Це зброя, пістолет. Одне натискання на курок — і ти мертвий. Здавайся.

Тепер я розумів, наскільки це небезпечна річ, але намагався виглядати зацікавленим.

— Вражає... Гаразд, я піду з тобою, якщо дозволиш потримати цей піолет.

— Пістолет, дурню. Добре, бери, але тепер ти належиш мені.

Я підійшов до Ліама й узяв пістолет. Ніколи не бачив такої зброї, але швидко зрозумів, як вона працює. Навів його на Ліама.

— Що ти робиш? — запитав він нервово.

— Використовую вашу зброю проти вас. Я не дозволю вам убити Аміду.

Потім я натиснув на курок — пролунав гучний постріл. На мить мені здалося, що я оглух. Звук був надто гучним і незвичним для мене. Я ще кілька секунд стояв нерухомо.

На животі Ліама з’явилася червона пляма. Він упав на коліна. Я не міг повірити, що вбив його. Тіло затряслося, холод пройшов по всьому тілу. Я злякався, що хтось про це дізнається і мене жорстоко покарають, але потім згадав, що я не в таборі, і зробив це для самозахисту.

Я побіг до дівчат.

— Джейсоне, що це було? Ми чули вибух або щось схоже. І що це в тебе в руках? — запитала Аміда.

Я був радий знову побачити Емілі, а от Аміда мала байдужий вигляд.

— Це зброя. Називається пістолет, — нарешті вимовив я. — Ліама, як виявилося, створив Діон. Він зовсім не гном. І йому потрібна була ти.

Я подивився на Аміду. Вона не показала жодної емоції.

— Не знаю, навіщо ти йому. Не думаю, що просто для того, щоб убити. Ліам сказав лише одне слово — зброя. А потім я його вбив.

— Джейсоне, як ти міг? — вигукнула Емілі.

— Я захищався. Забудь про табір, тепер нам треба виживати.

Ми намагалися знайти місце для відпочинку, не в лісі. Було страшно залишатися там після всього, що сталося. Поки ми йшли, Аміда раптово заговорила:

— Слухай, чому ти мене захистив? Чому не дозволив піти з Ліамом?

Я не очікував такого питання. Відповісти було складно, хоча це здавалося очевидним.

— Я міг би ненавидіти тебе, але не можу підняти руку на того, хто теж страждає. Ти не хотіла вбити Сара, я це знаю. Ми обидва прагнемо його повернення. І я вірю, що наша подорож принесе зміни — для тебе, для мене і для всього світу.

Ми знайшли непогане місце для ночівлі.