РОЗДІЛ 54. ЕМІЛІ

Джейсон заснув, а я покликала Аміду до себе.

— Гарні зорі, — сказала я.

Аміда сумно подивилася на мене.

— Я завжди дивилася на зорі разом із Саром.

— Ти можеш довіряти мені. Якщо тобі боляче, поділися зі мною, можливо, я зможу допомогти. Не тримай усе в собі, розкажи про те, що пережила.

Можливо, не варто було тиснути на неї, але я повинна знати, з ким буду битися пліч-о-пліч у майбутньому. Аміда почала розповідати свою історію, починаючи з нападу орків на їхнє місто. Тільки зараз я усвідомила, наскільки простим було моє життя раніше. Я більше не нарікатиму на свою долю — бо тепер знаю, що таке справжні випробування.

— Ти багато знаєш про Сара, так? — запитала я.

Джейсон просив мене мовчати, не розповідати, що вони з Саром — брати. Але...

— Так, знаю. Пробач, але я не можу розповісти тобі всього.

Я залізла в намет і прикинулася, що сплю. У дитинстві я багато мріяла: спочатку — просто залишитися з мамою, пізніше — щоб мене не цькували. Але що з того? Я тільки мріяла, нічого не змінюючи. Я нарешті усвідомила, що мрії нічого не варті без вчинків.

Десь у цих думках я й заснула.

— Добрий ранок, — почувся голос Джейсона.

Я ледве розплющила очі, і на мить мені здалося, що я знову в таборі…

— Просто думаю, якщо шукати Альнорда, то логічно почати з гори Тервіс, — сказав Джейсон. — Вона найвища, а такі місця завжди оповиті дивними історіями.

Я занепокоїлася, чи не розгнівається знову Аміда, чи не вийдуть її емоції з-під контролю. Йти з нею було ризиковано, але попри це я вірила, що в глибині душі вона — добра людина. На її шиї висів кулон, який здався мені знайомим, але я не наважилася запитати про нього.

— Амідо, я знаю, що ти була в Лейгроді...

— Чекай, — перебив Джейсон. — Звідки ти про це дізналася?

Мені довелося розповісти йому все, що взнала про Аміду. Він слухав уважно, мовчки. Коли я закінчила, він важко зітхнув і промовив:

— Після всього, що я дізнався… Я вже не впевнений, що нам варто було йти разом.

Аміда опустила очі.

— Можливо, я справді небезпечна. Через мене ви можете опинитися в небезпеці. Але я хочу виправити свої помилки та жахливі вчинки. Мені дуже шкода, що так сталося, і, Джейсоне… я дійсно не хотіла вбивати Сара. Він кохав мене. І я зроблю все, аби повернути його до життя. Тому я була б дуже вдячна, якби могла продовжити цей шлях з вами.

Аміда говорила стисло, але в кожному слові відчувалася вага провини. Настала тиша. Джейсон дивився на неї довго, і щось у ньому змінювалося: у погляді жевріла лють, образа, та десь глибоко — невисловлена туга за братом.