РОЗДІЛ 47. АМІДА

Мене вразила поведінка Філа — він був зовсім не схожий на себе.

Він казав, що піде від нас, але я не могла цього прийняти. Не хочу і не можу вірити, що Філ дійсно зміг так вчинити. Мені його шкода. Ми не змогли допомогти, коли це було потрібно. Здається, що хтось підштовхнув його до цього. Але врешті-решт Філ просто зірвався.

Сар дивився на мене сумно, злегка хмурячи брови.

— Що ти приховуєш? — запитав він.

Я опустила погляд, обмірковуючи, як пояснити.

— Саре, просто знай: Філ хотів лише добра для нас. У нього ніколи не було злого наміру. Ми винні в тому, що він пішов. Саме ми.

— Я тебе зрозумів, — відповів Сар. — Лише сподіваюся, що з ним усе буде добре. А як твоя рана?

— Все гаразд, — різко відповіла я.

Не варто було йому знати більше.

Ми з Саром обговорювали візит до Габріели, продумуючи всі деталі, але я не могла позбутися страху перед її непередбачуваністю. А якщо вона захоче нас убити? Та все одно ми мусили йти. Ми взяли камені телепортації й розчинилися в тумані.

За мить ми опинилися на місці.

Дерев’яний будинок виглядав таким самим затишним, як і минулого разу. Двері вже були відчинені, і це не здивувало мене. Коли ми зайшли до будинку, Габріела сиділа в кріслі-гойдалці, спокійно пила чай і не звертала на нас жодної уваги. Ми кілька секунд стояли мовчки, поки вона, нарешті, не повернулася до нас. Її спокій дратував мене.

— Привіт, мої любі!

Це був наш єдиний шанс усе владнати. Я намагалася заспокоїтися, але нічого не виходило.

— Габріело, послухай. Ми пройшли надто багато, щоб Мадлен просто забрала мої здібності. Але ми помилилися. Тому прошу тебе, допоможи мені, — благально промовила я.

Габріела з тривогою переводила погляд від мене до Сара. Я впізнала це хвилювання в її очах, цей невисловлений страх… і серце стискалося від розуміння, що попереду на нас чекає щось недобре.

— Амідо… — Габріела зробила паузу.

Потім глибоко видихнула і тихо сказала:

— Я не знаю, як це зробити. Чесно, не знаю. Якби тільки я могла чимось допомогти...

Я відчула на собі важкий погляд Сара. Невже все було марно? Чому так все сталося?

— У нашому світі було місце для таких випадків — Діремс. Сподіваюся, ви вже чули про нього. Там існував особливий бар’єр, що захищав від зовнішнього світу. Але його зруйнували — не саму будівлю, а саме захисний щит. І саме тому, Амідо, ти не могла туди потрапити.

Так ось про що говорила Бета. Виявляється, загроза нависла над світом не лише через мене. Але хто так наполегливо намагається знищити все?

— То шансів немає? Катастрофа неминуча? — запитав Сар.

Габріела лише кивнула. А я... я не знала, що робити. Її слова лякали мене. Усвідомлення того, що всі наші спроби хоч якось зберегти світ були марними, стискало груди.

— Амідо, ти ж прийшла за «Другим варіантом», правда? Скоро ти зрозумієш, що це.

— Що ти маєш на увазі? — тихо запитала я.

— Кулон, який ти, нібито, знищила в палаці Крона, приховував у собі набагато більше сили, ніж ти могла уявити.

Вона встала, підійшла до шафи й дістала кулон — той самий, який я розбила. Я застигла. Він повернув мені жахливі спогади про часи, коли мною керували.

— Ні! Як він уцілів?

— Крон використовував два кулони. З одним проблем не було, але з цим… Амідо, цей кулон створила зовсім інша особа. Крон лише використовував його, щоб продовжувати своє життя. Ти знищила обидва кулони, але той, хто створив цей другий, набагато сильніший за мене, за Крона і за будь-кого в цьому світі.

— Після розлому кулона кожен уламок отримує свою частину здібностей. Їх можна використовувати окремо або зібрати разом, щоб відновити його первісну силу.

— Я бачу, ти боїшся, але знай: я роблю це для тебе, — сказала Габріела.

Після цих слів вона підійшла ззаду й накинула на мене кулон.

— Будь ласка, не треба, — благала я.

Я намагалася зняти кулон, але марно. І раптом він спалахнув яскравим білим світлом, яке залило всю кімнату. Енергія пронизала моє тіло, її було так багато, що біль став нестерпним — все перед очима розпливалося. Я не розуміла, що відбувається, кричала. Сар спробував зняти кулон, але йому це теж не вдалося. Краєм ока я побачила, як Габріела впала, але не могла зрозуміти чому. Сила енергії була настільки потужною, що встояти було неможливо. Я опинилася на колінах, заплакала, усвідомивши, що таке «Другий варіант». Раптово потік енергії припинився.

Я присіла біля Габріели. Вона не дихала, її очі були заплющені.

— О Боже, що я наробила… — прошепотіла я, відчуваючи, як відчай стискає серце. — Вибач. Вибач за все. Подай мені знак, будь ласка, як тебе можна повернути до життя.

— Амідо, що відбувається? — запитав Сар.

— Саре, я все зрозуміла, — прошепотіла я крізь сльози. — Габріела любила мене. Вона пожертвувала собою, щоб я залишилася живою. Весь цей час вона мене захищала. Це і був «Другий варіант». Вона не хотіла мене вбивати, вона хотіла, щоб ми були окремо, але щоб я жила. А тепер… я не можу це виправити. Вона загинула через мене?