РОЗДІЛ 45. АМІДА

Вже було темно. Ми розклали намет, і я вирішила чергувати першою.

Провина їла мене зсередини. Я почувалася дуже винною перед Філом. Я мала підтримувати його, допомагати впоратися з втратою, бути поруч у найважчі хвилини. Але замість цього… яка ж я егоїстка.

Філ і Сар вирушили в цю подорож лише через мене. Я погана подруга, погана дівчина, і я це визнаю. Філ хотів лише любові й підтримки від мене, і більше нічого. А я навіть цього не змогла дати. Тепер він зовсім віддалився від нас. Як мені хочеться втекти, сховатися, аби тільки не дивитися їм в очі.

Філ ще в Милисині казав, що не хоче йти. Чи я змусила його? Тільки через те, що мені самій було страшно. Як же мені соромно...

Раптом мені стало важко дихати, я відчула, як моя рука стискає горло з усієї сили. Я намагалася вирівняти дихання й повільно розтиснула руку. Було темно, але я відчула на руці кров.

Будити хлопців не було сенсу — не зараз. Я мала зрозуміти, що зі мною, і хоч трохи зарадити собі. Але як це могло статися?

Через мить я помітила біля себе силует.

— Хто це?

— Спокійно, це я, — почувся знайомий голос.

Філ. Холодний жах пробіг тілом. Хотілося втекти куди завгодно, подалі.

Він поклав руку мені на плече, але одразу забрав її.

— Амідо, це… кров?

Його голос був спокійний, проте я відчувала напругу. Як пояснити, якщо пояснювати не хочеться?

— Вибач мені, — прошепотіла я. — Я не гідна називатися твоєю подругою.

Філ ніби нічого не почув, і спокійно запитав:

— Амідо, звідки у тебе кров?

Я зі всіх сил стримувала сльози, але не витримала:

— Це все моя вина! Через мене ти втратив Фаджа. Через мене ти страждаєш, через мене тебе переслідують і хочуть убити! Я ніколи не запитувала, як ти почуваєшся. Ніколи! Ти для мене дуже важливий. Будь ласка, зрозумій…

Настала тривала тиша, я подумала, що Філ пішов, але він промовив:

— То ти завдала собі шкоди через почуття провини? Амідо, послухай, я давно вже все вирішив: завтра мене тут не буде. Не звинувачуй себе, від цього легше не стане. Думаю, ми ще зустрінемося, але мені треба піти. Вибач і ти мені.

Я обійняла Філа.

— Бережи себе, — прошепотіла я.

Філ лише мовчки кивнув. А я, витерши сльози, залізла в намет.