РОЗДІЛ 44. САР

Мене вразила поведінка Філа — він був зовсім не схожий на себе.

— Філе, я можу тобі допомогти? — тихо запитав я.

Він підвів голову, і в його очах промайнув біль, який він так довго приховував:

— Думаєте, якщо я завжди на позитиві, то в мене все гаразд? Ні, це не так. Я втратив усіх рідних. Скоро Аміда зруйнує світ. Не буде нічого. І нікого. Мені боляче.

Його голос тремтів.

— Порівняно з вами, я — ніхто. Навіщо вам такий друг, як я? Я терпів, ховав емоції, показував іншу сторону. А тепер не можу. Втомився. Завжди вас підтримував, казав, що все буде добре, піднімав ваш дух. А мені хтось колись допоміг? Хоч раз запитав, як я насправді почуваюся? Ваше «Ти як?» — це лише формальність. Вам байдуже. Завжди було байдуже. І нічого доброго не буде. Ніколи.

Його слова вдарили мене, як грім.

— Філе… — мовив я.

Але він повільно видихнув і додав:

— Ви єдині, хто в мене залишився. Тому я й тримався. Але, здається, тепер втратив і вас. Тож вибачте, якщо я більше не буду радіти життю й вас підбадьорювати. Мабуть, це вас і дратувало, так?

Мені стало моторошно.

Усе, що він сказав, було правдою. Я і Аміда дійсно останнім часом ставилися до нього відсторонено. Ми рятували одне одного, але я ніколи не наважувався запитати, що він відчуває.

— Філе, — прошепотів я. — Ти потрібен нам. Ми разом назавжди. Скільки всього ми пережили. Пробач нас. З цього моменту все буде інакше.

— Не треба, — відповів він хрипко. — Ви вже зробили все, що могли.

— Філе, — озвалася Аміда, — дякую тобі за все. Мені соромно.

Він усміхнувся крізь сльози.

Я не витримав і міцно обійняв його.

— Розкажи про свій задум, — попросив я.

Філ лише похитав головою.

Ми вирішили відпочити. Ранок мав усе розставити по своїх місцях.