РОЗДІЛ 40. САР

Правду кажучи, я не дуже хотів змагатися з дівчиною. Це навіть важко було назвати боєм.

— Саре, ти не повинен битися! — закричала Аміда.

— Не хвилюйся, я переможу... напевно.

Я був насторожі, не знаючи, чого очікувати. Якби я тільки знав, які в неї здібності… Я вагався, що вибрати першим — блискавку чи дощ. Раптом я побачив, як на мене летить крижана кулька. Я встиг ухилитися і спробував викликати блискавку. Подивився на небо, яке почало темніти. Заплющив очі, і миттєво блискавка розрядилася всього за кілька кроків від Бети. Ого, я навіть не знав, що на таке здатен.

В її очах промайнув страх, але вона не здивувалася, що я маю силу. Лише розгнівалася і створила промінь із снігу та льоду.

Я не встиг відреагувати, і промінь торкнувся мого плеча. По всьому тілу пройшов пронизливий холод. Я впав на коліна, відчуваючи, як сили залишають мене. Але швидко зібрався, піднявся і кинувся на неї з мечем у руках. Я збив Бету з ніг, і вона, впавши на спину, відчула лезо, притиснуте до шиї.

— Ти задоволена? Дозволь тебе вбити.

— Не дозволю.

— Але ти ж цього хотіла.

— Я просто хотіла подивитися, на що ви здатні. Можу дати вам корисну інформацію.

Я відставив меч, але залишався насторожі. До мене підійшли Аміда та Філ.

— Як ти? — запитав Філ.

— Нормально.

Я недовірливо глянув на нього. Треба буде поговорити.

— То що ти хотіла сказати? — запитав я.

Вона підвелася.

— По-перше, знайте: Габріела стане причиною катастрофи, а не Аміда.

Цікаво, звідки їй це відомо.

— По-друге, я слідкувала за Амідою певний час.

Я помітив, як Аміда стискає кулаки, але намагається зберігати спокій.

— По-третє, є близько сотні підлітків із надздібностями, але вони отримали їх зовсім іншим шляхом. Ваші здібності — це штучний результат, і саме через це ви виділяєтеся серед інших. Але не хвилюйтеся: у Діремсі вас приймуть.

— Ді… що?

— Діремс — це наше місто. Свого роду табір для дітей із здібностями. Воно розташоване зовсім недалеко, за тим пагорбом, неподалік від Лейгрода.

Було важко уявити, але, схоже, вона стежила за нами. Чому? Навіщо їй це? Але більше мене вразила поведінка Філа. Він певно був дуже знервований та здивований. Схоже він щось знає про це.

— Ти хочеш, щоб ми вирушили до вашого міста? — уточнив Філ.

— Так, але трохи пізніше. Діремс стане для вас єдиним безпечним притулком.

— Стоп, стоп, зачекай, — сказав я. — Які діти, який табір? Звідки ти знаєш про Аміду та Габріелу? І хто ти взагалі така?

Вона закотила очі й посміхнулася, наче мої запитання були зайвими.

— До речі, Амідо, ось тобі порада: навчись контролювати свої емоції. Зрада — це далеко не найгірше, що може трапитися. Навіть якщо хтось із вас усе зробить правильно, він усе одно опиниться в ролі зрадника. Не зациклюйся на цьому. Ну, а тепер мені пора. Ще побачимось!

Вона косо поглянула на Філа. Він кивнув. Їхня взаємодія викликала в мене відчуття, що щось не так.