РОЗДІЛ 37. САР

Я намагався перев'язати рану Філу, але кров не зупинялася. Раптом почув шелест позаду. Різко обернувшись із мечем напоготові, побачив… Аміду. Я кинувся до неї, не стримуючи емоцій.

— Дідько, Амідо, ти жива! Я так хвилювався. Як ти? Що сталося?

— Амідо? — хрипко промовив Філ. — Ти справді тут? — Він намагався підвестися.

— Не треба, Філе. Так, я тут, — сказала Аміда, підходячи до нього.

Я ніколи не бачив Філа таким щасливим. Без сумніву, слова ельфа були лише безглуздими припущеннями.

— Ех, Амідо, ти таке пропустила. Що сталося?

Її обличчя виражало розгубленість, і я все ще не міг повірити, що вона тут.

— Це ви зробили той вибух? — запитала вона.

— Так, це був Сар. А де ти була?

Не думав, що стільки запитань буде між нами після лише кількох днів розлуки. Для мене ці дні тягнулися як вічність.

— Гаразд, коли ми йшли лісом, Габріела телепортувала мене до свого будинку, — почала Аміда.

— Стоп, Габріела?! — перепитав я, не вірячи своїм вухам.

— Так, у неї теж є сили, але це не важливо. Вона зачинила мене в бункері. Можливо, це було навіть на краще, бо я мала час розвинути свої здібності.

Аміда розповіла про книгу, яку їй дала Габріела, але я важко міг повірити в усе, що вона казала.

— Серйозно? Чому ти думаєш, що в книзі написано правду? — запитав я, все ще сумніваючись.

— Знаєш, Саре, я взагалі недовірлива, особливо щодо ельфів. Але їй я чомусь повірила, — відповіла Аміда.

Вона замовкла, але я помітив, що щось вона приховує.

— Як ти вийшла з бункера? Вона ж тебе не відпустила? — запитав я, намагаючись зрозуміти.

— Я... ну... виламала двері.

— Що?! — здивувався я.

— Саре... у мене більше сили, ніж я уявляла, — сказала вона стиха, але впевнено.

Востаннє я бачив її такою, коли орки наступали на Міріаду, і вона йшла їм назустріч, готова до найгіршого. Тепер я зрозумів: наш світ, можливо, знову опинився на межі катастрофи.

Її зелені очі уважно, навіть напружено, дивилися на мене. Мовчання стало нестерпним, і я зрозумів, що настав момент сказати хоч щось.

— Філе, може, розкажеш, що трапилося? — попросив я.

Філ кивнув і, дивлячись перед собою, промовив:

— Ельф сказав, що ми слабкі і приречені. Потім Сар… ніби втратив себе. Несподівано здійнявся сильний вітер, а потім смерч. Він знищив усе навколо, залишивши по собі пустку… Якимось дивом я вижив.

Я важко зітхнув. Це було нестерпно чути, ніби ці слова торкнулися частини мене, якої я не розумів.

— Отже, я можу керувати погодою — вітром, дощем?

— Атмокінез — керування погодою, — відповіла Аміда.

— Звідки ти це знаєш?

— Прочитала колись.

— Саре, а що саме тебе так розлютило? — запитала Аміда, її голос був спокійний, але в очах тепліло щось, що тривожило мене.

Я похитав головою, намагаючись не згадувати, але цей голос знову пролунав у моїй голові.

— Він сказав... що ти, мабуть, уже мертва, що світові буде краще без тебе.

Аміда уважно слухала, і на мить у її очах з’явився біль, який вона намагалася приховати.

— Та забудь, це просто слова, — сказав Філ.

Відчувалося, що ми опинилися на межі чогось більшого. І попри все, я хотів лише одного — щоб усе це скінчилося, а світ, хоча б на мить, став безпечним для нас усіх.

— Амідо, ти знаєш, звідки в нас ці сили? — запитав я, намагаючись зрозуміти, що відбувається.

Вона злегка здригнулася, і в голосі вже чулося тремтіння:

— Я не можу сказати точно...

Філ, який мовчки слухав нашу розмову, нарешті сказав:

— Добре, але куди ми підемо? Ми не можемо залишатися тут.

— Філе, ти можеш піти, але тобі краще відпочити, — сказала Аміда із сумним поглядом. — Я бачилася з Асмерідою, і вона сказала, що є хтось, хто здатний забрати наші здібності. Але, на мою думку, Габріела, можливо, зможе це зробити.

— Габріела? Що ти маєш на увазі? — здивувався я.

Аміда була трохи знервована, через що атмосфера навколо ставала дедалі напруженішою.

— Ми всі стали частиною її експерименту. Габріела помилилася, і тепер наші здібності — це результат її помилки. Я не збираюся йти до якоїсь пані, яку навіть в очі не бачила. Можливо, Асмеріда й каже правду, але я їй не довіряю.

Щойно Аміда згадала про експеримент, я більше нічого не чув. Як таке могло статися? Чому я нічого не пам’ятаю? Що взагалі вона верзе?