РОЗДІЛ 36. АМІДА

У напівсні я відчула, як хтось намагається перемістити мене в інше місце. Але я змогла протистояти цій силі, хоча й не розумію, як це мені вдалося. Коли я остаточно прокинулася, виявилося, що я вже в іншому місці. Я впізнала його — це було неподалік від Міріади.

Очевидно, Габріела зрозуміла, що я втекла, і спробувала повернути мене назад до свого будинку за допомогою телепортації. Однак, завдяки тому, що я змогла відбити її силу, я опинилася тут. І це добре — тепер мені залишилось йти набагато менше.

Я вже кілька годин ішла, але не могла собі дозволити зупинку. В голові крутилася лише одна думка — знайти Сара і Філа. Перепочинок міг обернутися для них смертельною небезпекою, і я просто не мала права цього дозволити.

Раптом я побачила величезну яму. Що тут сталося? Навколо стояли ельфи, їхні обличчя були сповнені збентеження і страху. Вони перешептувалися між собою. Я встигла схопити за руку одну з ельфійок. Вона дивилася на мене переляканими очима, її рука тремтіла. Ельфійка намагалася вирватися, але я тримала її міцно.

— Можете розповісти, що трапилося? — запитала я, намагаючись зберегти спокій, хоча жінка дивилася на мене, ніби я була чимось зловісним.

— Двоє... — відповіла вона тремтячим голосом.

— Хто вони? Два хлопці? Як це сталося?

Ельфійка виглядала так, ніби ось-ось зомліє. Напевно, я справді її дуже налякала.

— Один був білявий, інший — чорнявий. Той чорнявий розлютився, а потім... ми ледь встигли втекти, але багато хто загинув. Ти... їхня подруга, правда? І в тебе теж є сили. Прошу тебе, не руйнуй наше місто.

Вона сказала це таким благальним голосом, ніби я збиралася знищити все навколо. Я заспокоїла її:

— Так, я їхня подруга, але повірте, я не маю такої сили. Я сама вражена тим, на що вони здатні.

Я відпустила її руку, і вона миттєво відскочила на кілька кроків.

Це було неймовірно. Я не могла повірити, що Сар міг таке зробити. Але колись я думала так само й про себе.

Коли я наблизилася, побачила Асмеріду біля воріт. Нарешті, хоч одна ельфійка, з якою можна поговорити без страху. Я підійшла до неї.

— Привіт! Це Сар зробив? — запитала я, намагаючись зрозуміти, що сталося.

Асмеріда не відповіла одразу. В її очах читалася холодна відраза, і вона кинула:

— Забирайся звідси і більше не повертайся зі своїми божевільними друзями.

Я була приголомшена її ставленням, адже Асмеріда завжди була привітною і доброзичливою, на відміну від Мирона. Це ставало ще більш дивним, бо вона поводилася так, ніби щось приховувала.

— По-перше, мої друзі цілком нормальні. По-друге, розкажи, що тут сталося і куди вони пішли, — я намагалася зберігати спокій.

Асмеріда знову поглянула на мене з холодним виразом обличчя, а потім коротко відповіла:

— Вони пішли туди, — сказала вона, вказуючи на далеку стежку. — Все. Йди.

Я не могла залишити це так. Відповідь не влаштовувала мене, і я не могла змиритися з її байдужістю.

— Чому ти так говориш? Розповідай, що сталося, — я наполягала.

Асмеріда нарешті зітхнула і знову подивилася на мене, ніби зважуючи щось важливе.

— Гаразд, пішли, — сказала вона і повела мене сходами палацу на другий поверх.

Ми пройшли вузьким коридором і опинилися в маленькій кімнаті. Я відчула, як атмосфера стала напруженою.

— Амідо, послухай. Я розумію, що зараз ти не довіряєш нікому й не до кінця усвідомлюєш, що відбувається. Але сила твоїх друзів, так само як і твоя, надзвичайно небезпечна для всього світу. Я впевнена, що ти це вже чула. Тож дам тобі пораду. Хоча ні — це буде наказ.

— У Лейгроді, місті гномів, є одна жінка. Її звати Мадлен. Дивна така жіночка, але вона може допомогти вам позбутися цієї могутньої сили. Тому йдіть до неї. Амідо, не забувай: ваші здібності здатні зруйнувати не тільки зло, а й усе, що вам дороге. Тому це й у твоїх інтересах — позбутися цієї сили.

Я, можливо, і хотіла б позбутися цієї сили. Але вона може стати в нагоді нашій расі в майбутньому. Це своєрідна зброя, що здатна змінити хід подій. Та з іншого боку, Асмеріда має рацію. А якщо я випадково зруйную Милисин? Сар, як я зрозуміла, теж має потужні сили. Потрібно знайти хлопців і серйозно порадитися з ними.

— Дякую за пораду. І вибач за Сара. Мені час іти — хочу нарешті побачитися з хлопцями.

Асмеріда кивнула й провела мене до дверей.

Я поспішно побігла в напрямку, який вона вказала раніше. Біля лісу я почула тихі голоси.

— Саре, боляче. Ай!

— Потерпи, Філе, скоро все буде добре.

Можливо, я й хотіла б позбутися цієї сили. Вона лякає мене — незбагненна, вибухова, некерована. Але ж це зброя. І, можливо, колись вона знадобиться нашій расі.

Та Асмеріда має рацію. А що, як я зруйную Милисин? Що, як стану загрозою, а не захистом?

Сар теж має силу. Треба знайти їх. Я не можу вирішувати це наодинці.