РОЗДІЛ 33. САР

Я не чув нічого, окрім голосу ельфа. А що як це правда? Що як Аміда... вже мертва? Ні, цього просто не може бути!

Я розплющую очі й бачу, що стою в середині широкої, але не дуже глибокої ями. І не розумію, що тут сталося, але помічаю ельфів, розкиданих навколо, ніби їх відкинуло вибухом. Що ж тут, дідько, сталося? Я ж лише на мить заплющив очі!

Пробираючись по краю ями в пошуках когось живого, раптом помічаю Філа. Він лежить непритомний під сосною, дихаючи важко й нерівно.

— Філе?… Чуєш мене?

Він залишався нерухомим, і мовчання навколо здавалося гнітючим. Я розумів, що треба діяти негайно.

Відтягнувши Філа трохи далі, в ліс, я поклав його на спину. Серце завмерло, коли я не відчув дихання. Почав панікувати, але змусив себе заспокоїтися, пригадуючи все, чому колись навчила мене мама.

Я не міг дозволити йому померти. Всі думки відступили, залишивши одну мету — врятувати його. Я взявся за штучне дихання, зосередившись на кожній своїй дії, ніби кожен вдих дарував надію на порятунок.

Нарешті він затремтів і розплющив очі, і я відчув неймовірне полегшення.

— Філе, як ти? — запитав я.

Він важко дихав, але тихо відповів:

— Та нормально, якби не той факт, що ти ледь не вбив мене.

— Я?

— Саре… Коли ельфи заговорили про Амiду, ти ніби збожеволів від гніву. Ти викликав великий смерч, який мало не вбив мене. Але я не ображаюся, бо розумію, що ти не хотів цього, просто не контролював своїх емоцій. Не знаю, як я вижив, але дякую, що не дав мені померти.

Попри біль, Філ говорив із життєрадісною посмішкою.

Але я бачив, як важко другові: на його лобі виднілася глибока рана. Швидко шукаючи, чим перев’язати поранення, я намагався стримати хвилювання.

— Отже, в мене є сила? — запитав я.

— Схоже, що так. Тепер не будеш скаржитися, що в тебе немає надздібностей.

Я відчував втому, в голові паморочилося. Напевно, через те, що витратив забагато енергії.

— Філе, вибач мені. Через мене ти мало не загинув. Може залишимося тут на деякий час, ми обоє втомлені.

— Так, не переймайся, все гаразд. Головне, що ми живі.

Ми дістали кілька яблук і перекусили.

— Філе, ти чув, що сказав ельф про Амiду? Вона може бути мертва. Вона врятувала їх від орків, а тепер хочуть її вбити. Це просто несправедливо!

Я говорив це з такою емоцією, ніби Філ не чув мене, хоча він був поруч.

— Саре... Розумію, що тобі важко, але якщо вона жива і чекає на нас, їй потрібна наша допомога. Ми їй допоможемо.

Навколо нас почали збиратися ельфи, але жоден не наважувався підійти. Вони боялися нас.