РОЗДІЛ 31. САР

Ось ми й приїхали. Якщо чесно, то судити повинні мене, а не Філа. Що він зробив? Хоча Аміда розповіла йому багато про Габріелу. Можливо, його також допитуватимуть, як і мене.

Ми стояли біля воріт. Я нервував, бо не уявляв, що буде далі і як себе поводити, але намагався опанувати себе та не кидатися одразу на Мирона. Бачу, що Філ теж наляканий, але в нього завжди є запасний хід — гіпноз. Минулого разу це добре спрацювало, може, натякнути йому, щоб спробував знову?

Нас привели до тронної зали, де все дихало величчю і холодом. Біла мармурова підлога, високі колони — кожна деталь була продумана до досконалості. Наприкінці зали височів трон, залитий світлом, що підкреслювало його значущість. Ми з Філом залишилися наодинці з нашим ворогом.

— І в чому ж ви вже встигли провинитися? — холодно запитав Мирон.

— Думаю, ви знаєте, — відповів Філ.

— Так, звісно.

— Тож ви збираєтеся нас судити і, врешті-решт, винести смертний вирок? — промовив Філ.

— До чого це ти?

Я вже зрозумів задум Філа. Сподіваюся, в нього все вийде. Він дивився на кайданки — треба їх зняти.

— Вибачте, чи не могли б ви зняти кайданки? Обіцяємо, ми вам нічого не зробимо.

Я не розумію, як Філу вдається залишатися таким спокійним. Я мовчав, бо знав: щойно заговорю — стане лише гірше.

— Е-е-е… гаразд, — відповів Мирон. Він покликав ельфа, що стояв за дверима, і наказав зняти з нас кайданки.

Тепер уся надія на Філа. Він наблизився до Мирона.

— Чого ти так близько підійшов?

— Розмова буде короткою, Мироне, — промовив Філ з єхидною усмішкою.

Він несподівано взяв Мирона за руку й монотонно сказав:

— Ви тепер вважаєте нас друзями. Всі непорозуміння та конфлікти, що колись траплялися між нами, ви забудете. Ви скасуєте суд і відпустите нас, але перед цим ще й гарно нагодуєте.

Він намагався говорити переконливо, але не був упевнений, що Мирон повірить. Чесно кажучи, було дивно бачити короля ельфів таким збентеженим. Мирон завжди був спокійним і впевненим, але зараз його очі видавали сумніви, які він намагався приховати. Філ усе зробив правильно, і тепер я сподіваюся, що нам вдасться втекти без перешкод.

Насправді я вражений ним: замість того щоб повністю стерти спогади Мирона про нас, Філ змінив хід його думок — і це було нам на руку.

Відчуття можливого миру з Мироном не давало спокою, проте хвилювання все ще було. Відчуття, ніби попереду нас чекає пастка.

Мене повернуло до реальності погляд Мирона: його очі були яскраво-білими, а потім раптово потьмяніли. Він здивовано подивився на нас і, отямившись, сказав:

— Що ж, я радий, що ми з усім розібралися, і в знак миру хочу запросити вас, хлопці, скуштувати найкращі страви Міріади.

Я з Філом переглянувся й усміхнувся.

— Ми вдячні Вам за вашу доброзичливість, — почав я, — і не проти поласувати смачною їжею.

Я намагався говорити переконливо, але не був упевнений, що він повірить.

Ми вийшли з зали, але охоронці нас зупинили.

— Агов, що таке? Мирон сказав, що суд відміняється, — промовив Філ.

— Ми владнали всі непорозуміння і тепер ми йдемо смакувати традиційні страви Міріади. І, наскільки мені відомо, без дозволу Мирона ви не маєте права заподіяти нам шкоду, — додав я з лукавою посмішкою.

Як легко можна вирішити проблему й уникнути сутички. Ельфи незадоволено дивилися на мене.

— Тож, ми можемо йти? — запитав я.

— Так, але якщо ви щось зробили з королем...

— Все-все, я зрозумів, — сказав Філ, піднімаючи руки перед собою.