РОЗДІЛ 27. САР

Вранці ми почали збиратися, і вся чарівність ночі розчинилася у світанку.

Ми продовжували рухатися в напрямку будиночка Габріели, хоча точно не знали, де він знаходиться. У розмовах з Амідою раніше вона згадувала, що будинок стоїть неподалік від озера, оточеного високими деревами, які майже закривають небо своїми кронами. Ці підказки були єдиним, на що ми могли орієнтуватися. Здавалося, що вже повинні бути близько, хоча впевненості не було.

Згодом ми побачили будиночок, а біля нього — озеро. Ліс навколо був дивовижно гарний, зовсім інший, ніж той, через який ми йшли раніше.

Та незабаром я відчув тривогу. Мені здалося, що за нами стежать. Було занадто тихо. Ми з Філом обмінялися поглядами.

— Філе, у мене погане передчуття. Будь готовий.

Хлопець кивнув. Ми намагалися йти якомога тихіше, але шелест листя все одно нас видавав.

Раптом я почув якийсь звук позаду. Обертаюся і бачу, що Філу затулили рота ганчіркою, напевно зі снодійним, бо вже за мить він лежав непритомний. Ельфів було надто багато. Я зрозумів, що сам не впораюся. «Як я міг їх не почути? Вони ж були так близько?» — подумав я.

— Я здаюся. Що вам треба? Кажіть.

— А чому це? — перепитав один з ельфів.

Я не знав, що сказати. Одним ножем їх не здолаю. Це було жахливо, але іншого вибору в мене не було. Хтозна, що вони можуть зробити з Філом.

— Я не впевнений у своїх силах.

— Чесно кажучи, дивно, що ти здався так швидко. У Міріаді про вас говорили, як про героїв. До речі, ми вас туди й повеземо — вас там судитимуть.

— Нас судитимуть? Чому? Ми ж допомагали вам у війні з орками, а тепер ми злочинці? Аміда ризикувала своїм життям, щоб врятувати ваше місто. Що ми зробили?

Ельф зухвало подивився на мене і відповів:

— Габріела зрадила наше місто, короля і всіх ельфів. Ви на її боці, а отже — ви наші вороги.

Я був майже впевнений, що Габріела зараз у тому будиночку, але не міг її здати. Тільки з однієї причини: інформація, якою вона володіє, дуже важлива для нас. Якщо її вб'ють, деякі речі так і залишаться без пояснень. Єдине, що спало на думку, — треба тікати звідси. Але поки що я не міг.

— Ми витягнемо з вас інформацію про Габріелу. І повірте, це буде не складно.

Мені одягли кайданки. Я не знав, як саме вони планують нас катувати, але був рішуче налаштований мовчати за будь-яких обставин. Мене посадили на коня, а сонного Філа поклали попереду мене.

Час минав, а він так і не прокидався. Я вдивлявся в незнайомі шляхи, сподіваючись, що нас не чекатиме надмірна жорстокість, але розумів, наскільки глибоко ельфи ненавидять нас. Всі можливі сценарії виглядали безнадійно.