РОЗДІЛ 23. САР

Я був шокований, коли Аміда зникла просто так! Філу теж було важко це усвідомити, тож ще кілька хвилин після її зникнення він вигукував її ім’я. Я не мав жодного уявлення, куди вона могла зникнути, але відчував одне: ми в небезпеці. Я й забув про нашу сварку. Не знаю, куди нам іти, але ми повинні були знайти Аміду.

— Саре, куди вона поділася? Що сталося? — запитав розгублено Філ.

— Я… не знаю. Вона просто зникла, принаймні, так мені здалося. Не знаю, де вона і що з нею буде, — сказав я, ледь не просльозившись, можливо, через свої почуття до неї.

Я був наляканий і знервований водночас. Раптово почав іти сильний дощ, і ми, метушливо намагаючись знайти сховище, миттєво промокли до ниточки. Небо стало чорним. Я дуже хвилювався за Аміду, мене переповнювали бурхливі емоції. Я повинен був повірити їй про те, що сталося в будинку Габріели. Чому так сталося?

Ми стояли під великим дубом, який хоч трохи захищав нас від дощу. Я намагався заспокоїтися, повільно вдихаючи та видихаючи. Спогади нахлинули: як я подарував Аміді кролика, її щирий сміх, наші прогулянки до школи. Мій настрій трохи покращився. Дощ невдовзі скінчився так само раптово, як і почався, але ми промокли до нитки, і холодний вітер був дуже неприємним.

Я дістав із наплічника светр, щоб хоч трохи зігрітися. Щойно почав обсихати, як почув кроки позаду. Озирнувшись, я побачив ельфів, які наближалися до нас. Ми з Філом обмінялися поглядами й щодуху побігли, розуміючи, що рано чи пізно нас все одно наздоженуть. Через деякий час у боці почало колоти, а ноги вже добряче боліли.

— Саре! — закричав Філ.

Я повернувся і побачив, що його схопили і підставили меча до шиї.

Один з ельфів вигукнув:

— Зупинися, бо інакше ми його вб’ємо!

Я зупинився і запитав:

— Що вам потрібно?

— Нам потрібно дізнатися все про Габріелу та Аміду. Ви повинні розповісти все, що знаєте.

Я чудово розумів, що не повинен був розповідати про Габріелу чи Аміду, але не знав, як втекти.

Я помітив, що Філ був наляканий. Він сильно стиснув руку одному з ельфів і промовив:

— Будь ласка, досить! Досить нас переслідувати. Бо ми за жодних умов вам нічого не розповімо. Ви нічого не досягнете. Забудьте про нас і покиньте це місце.

На обличчях у ельфів було нерозуміння. Вони різко відпустили Філа, і, немов під гіпнозом, пішли від нас. Я насупився від нерозуміння.

— Філе, може, ти хочеш щось пояснити? У тебе що, теж є здібності?

— За останній місяць у мене було кілька подібних ситуацій, коли я впливав на рішення інших. Але я не надавав цьому великого значення, бо не знав, як це працює.

Тоді мене охопило почуття суму через несправедливість: мої друзі мали якісь надздібності, а я — ні. Але, можливо, це і не погано, враховуючи, що ми навіть приблизно не знаємо, що це таке, і як воно працює.