РОЗДІЛ 19. АМІДА

Краєм ока я помітила у вікні замку, як до нього наближалися ельфи, а неподалік чатували орки, ховаючись у тіні.

— Що тут роблять ельфи? — запитала я.

— Мабуть, хочуть переконатися, що ти і Крон мертві, — відповів Сар.

Я злегка посміхнулася, уявляючи їхні обличчя, коли вони дізнаються, що я жива, і сказала:

— Послухайте, часу обмаль. Ви маєте повідомити оркам і ельфам, що Крон і я загинули. Це дозволить покласти край цьому протистоянню — більше ні за що боротися. І ще... Теоретично я мала загинути, тож це справжнє диво, що я досі жива. Вам потрібно вибиратися, а я залишуся тут.

— А ще знайдіть Габріелу — я хочу, аби вона у всьому зізналася, — додала я.

— Ми все зробимо, — пообіцяв Сар.

— Хай щастить!

Сар та Філ обережно спустилися з руїн. Мені зовсім не хотілося в той момент знову розлучатися із Саром. Я хотіла, щоб ми завжди були разом і жили щасливо, але для цього довелося жертвувати. Як кажуть: «Миру без війни не буває».

Я бачила, як Сар та Філ впевнено підійшли до орків, щоб повідомити новини.

— Усе закінчилося, — промовив Сар, — наші обидві сторони програли, втративши лідерів. Тому складіть зброю — ви більше нічого не досягнете.

Він зробив паузу, даючи їм час осмислити почуте.

— Силою та війною ви не зможете підкорити інших. Ви розпочали війну, приховували правду і почали знищувати невинних. Невже ви й досі вважаєте, що праві? — звернувся Сар до орків і ельфів.

Запала тиша. Ніхто не знав, що відповісти.

— Аміда загинула? — запитав Мирон, який прийшов у Модерн разом із півсотнею ельфів.

— Так, — сумно відповів Філ, не підозрюючи, що я зараз спостерігаю за ними зверху зі зруйнованого замку.

Сар і Філ не могли знайти Габріелу. Казали, що вона боялася, ніби я розповім правду про неї. Потім Філ підійшов до Асмеріди й Мирона й тихо щось їм повідомив — можливо, що я жива.

Через деякий час я почула кроки на напівзруйнованих сходах — це були Філ і Сар, а слідом за ними — Мирон і Асмеріда.

Я не розуміла, навіщо їх покликали.

— Амідо! Ти справді смілива, що наважилася сама вбити Крона, — промовив Мирон.

— Серйозно? Ви ж не забули, що зовсім недавно я була для вас лише об’єктом експерименту?

— Я знаю, що вчинив неправильно з тобою, і прошу вибачення. Мені справді хотілося зрозуміти твої здібності.

— Я могла б розповісти всю правду, за яку ледве не віддала своє життя. Але навіщо? Ціна була надто висока. Так, багато хто прагне довести свою силу війною і смертями, а я... Так, я хотіла вбити Крона, але вагалася через страх загинути. Проте все ж зробила це, бо зрозуміла: життя складне. Це не лише бідність і війни, це ще й приховування правди та переписані історії минулого, які важко прийняти. Світ складний, але водночас простий — якщо зрозуміти, у чому полягає справжній сенс життя.

— Мирон, я розповім тобі всю правду, але не тут і не зараз, — продовжила я.

— Добре, тоді ми віднесемо тебе до Міріади. Там тебе вилікують, і ти зможеш повернутися додому.

Я кивнула.

Сар нахилився до мене й тихо промовив:

— Амідо, я хочу тобі дещо сказати.

— Слухаю, — відповіла я.

— Раніше не наважувався, а тепер думаю, що настав час... Амідо, я кохаю тебе.

Я посміхнулася і ніжно обняла його.

— Я відчувала це давно, навіть без слів, — радісно відповіла я.

Підтримуючи мене, Сар допоміг встати, і ми з Філом разом пішли вниз.

Зворотний шлях до замку ельфів пройшов без пригод, якщо не брати до уваги, що в мене все боліло і сил майже не було. Знову я лежала у тій самій кімнаті, яку вже так добре знала. Філ і Сар були поруч зі мною.

— Ми все ж таки перемогли, — сказав Філ.

— Так, і нарешті зможемо жити вільно, — додав Сар.

Але мене тривожила Габріела. Здавалося, вона могла бути навіть підступнішою за Крона — непередбачувана, жорстока. Вона завдала шкоди багатьом, зрадила власну расу й без вагань використовувала мене у своїх цілях.

Я залишалася в ельфів ще п’ять днів. За цей час зрозуміла: вони не такі вже й погані, як мені здавалося. Так, трохи егоїстичні — можливо, замкнені у власному світі, — але нам вони щиро допомогли.

Ельфи мали потужні лікувальні засоби. Сар і Філ часто навідували мене, приносячи щось смачненьке. Особливо мені подобалося шоколадне печиво.

Коли я одужала, Мирон запросив нас на обід. Ми з Філом та Саром прийшли на той самий двір, де нас колись зустрічали вперше, коли ми прибули до Міріади.

— Привіт, Амідо! Сідай, будь ласка, — промовив Мирон.

Я вмостилася за такий самий розкішний стіл, як і тоді.

— Ти хотіла мені щось розповісти, — сказав король ельфів.

— Так… Ви підтримуєте добрі стосунки з Габріелою?