РОЗДІЛ 13. АМІДА

— Амідо, нам час іти. А ти що тут робиш? — звернулася Асмеріда до Габріели, яка лише мовчки глянула на мене й вийшла.

— Куди? — перепитала я, ще не отямившись після слів Габріели.

— Хіба Сар не казав, що ми маємо писати звернення?

— Казав… але я чомусь думала, що це буде пізніше.

Ми піднялися поверхом вище. Там були прекрасні кам’яні стіни, м’яко підсвічені зсередини. Асмеріда провела мене до своєї кімнати. У центрі стояв великий мармуровий стіл, вкритий рукописними книгами й мапами. Біля стіни височіла темна шафа, прикрашена чарівними свічками, фіалками й різноманітними артефактами. У кутку стояло ліжко з білою пухнастою постіллю. У кімнаті було багато речей, яких я ніколи раніше не бачила.

І саме тоді в мені прокинулося сильне бажання знищити кулон. Це був мій шанс. Нарешті я була далеко від Габріели.

— Сідай, будь ласка, — промовила Асмеріда.

Я обережно присіла на стілець, побоюючись щось зламати чи забруднити. Асмеріда подала мені аркуш паперу, на якому було написано:

«Звернення до орків: об’єднання всіх рас приведе вас до поразки, тож складіть зброю та відступіть.»

Вона сказала, що я можу написати щось подібне.

— Чому я маю писати, а не ви чи Мирон? — запитала я.

— Ти з Милисину, на який нещодавно напали, тому, можливо, хочеш звернутися особисто і…

Не встигла Асмеріда договорити, як у кімнату увірвався захеканий Філ.

— Вибачте за запізнення, — промовив він.

Мені стало трохи легше від того, що він тут — сама б я, напевно, не змогла нічого написати.

— А де Сар? — запитав хлопець. — Я думав, він тут уже давно.

Мене теж цікавило це питання.

— Не знаю, але нам треба починати, — промовила Асмеріда.

Я трохи занервувала, сподіваючись, що з ним усе добре.

Коли я почала писати, згадала розповідь Габріели. Оркам потрібні лише я та кулон. Якщо вони їх здобудуть — війни можна уникнути. Але з іншого боку, саме я та кулон могли стати для Крона сильною зброєю, і він міг почати війну вже більш підготовленим.

Після довгих розмов із Філом ми написали ось таке:

«Ми боремося за справедливість і вільне життя. Щоб це довести, потрібно показати, на що ми здатні.

Перемир’я з орками не буде.

Я добре знаю, чого прагнуть орки, і вони цього не отримають.

Звертаюся до людей, гномів, ельфів: якщо ми укладемо перемир’я з орками, знайдуться ті, хто зраджував і зраджуватиме нас усе життя.

Крім того, завжди залишатиметься загроза нового нападу орків. Тому їх потрібно ослабити настільки, щоб жоден орк не наважився на підкорення інших.»

Про зраду я натякала на Габріелу, бо рано чи пізно всі дізнаються її таємницю.

— Амідо, добре сказано, — промовив Філ. — Але ти розумієш, що оголосила війну найсильнішій расі? І розраховуєш, що всі інші раси тебе підтримають? Хто в здоровому глузді захоче проливати кров? Тим паче це буде масштабна війна — як та, що була два століття тому. Я розумію твою ненависть і бажання знищити орків. Але якщо цю ситуацію можна вирішити дипломатично, треба обрати саме цей шлях. Я впевнений — нам потрібні перемовини.

Я замислилась над словами Філа: він таки був правий.

— Слухайте, я ненадовго відійду, покличу радників. Можливо, вони підкажуть, як уникнути війни, бо в ній усі тільки програють, — промовила Асмеріда і вийшла.