РОЗДІЛ 12. АМІДА

Габріела відчинила двері й зайшла до кімнати.

— Привіт, Амідо! Як тобі тут? — усміхнулася вона.

Я закрила очі й вдавала, ніби її тут не існує.

— Амідо, я знаю, що ти мене чуєш. Якщо не хочеш говорити — просто скажи.

— Єдине, що я хочу сказати, — це те, що ти ніколи не досягнеш свого. Зраднице. Ненавиджу тебе! — різко випалила я.

— Ой, як ми заговорили… — гмикнула Габріела. — Пам’ятай, хто тут старший. Ви, люди, звикли до миру й злагоди. І думаєте, що це — норма...

Я не відповіла, але зрозуміла: ми з Габріелою ще довго залишатимемося суперницями.

І тоді, несподівано для мене, вона розповіла те, що я давно хотіла дізнатися:

— До Великої війни не існувало жодних правил, які б забороняли спілкуватися між расами чи заходити на їхні території. У ті часи — як і в наступні два з лишком століття — ми з Кроном були друзями. Ще змалку мріяли про безсмертя. Тоді це здавалося просто дитячими фантазіями. Але наприкінці війни, коли Крону було майже тридцять, він справді почав серйозно замислюватися над цим. Саме тоді він і вигадав: розділити свою Силу на три частини. Він помістив їх у два кулони та камінь — і досягнув певної форми невразливості.

— І якщо я розіб’ю кулон, то Крон стане набагато слабшим? — запитала я.

— Так. Отже, я продовжу. Не так давно, удосконаливши цю ідею, я теж розділила свою Силу — але лише на дві частини. Одну я залишила собі, а іншу — передала людині, забравши в неї частину її власної Сили. Я вважала, що такий обмін буде надійнішим. Зовсім нещодавно я пообіцяла передати Крону частину своєї Сили для здійснення його планів... і тепер страшенно шкодую про це. Щоб виконати обіцянку, потрібно було знайти ту саму людину — носія Сили. Саме тому орки нещодавно напали на Милисин: вони шукали її.

Після короткої паузи Габріела продовжила:

— Амідо, орки шукали тебе.

— Ні! Це неможливо! Я не вірю! — вигукнула я, здивована й розлючена водночас.

Габріела ще щось говорила, але я вже не розбирала її слів. Світ навколо ніби затих. Сльоза покотилася по щоці…

Я не могла повірити, що все це правда. І водночас — відчула полегшення: нарешті відкрилася таємниця про мене. Було важко довіряти їй, але я все ж вірила. Її слова звучали переконливо, навіть надто.

«Це я винна… Усе, що сталося в Милисині — через мене. Чому ж Габріела не сказала мені цього при першій зустрічі?» — подумала я.

— …Тому Крон не міг контролювати тебе кулоном. Тому тобою й зацікавилися ельфи, — продовжувала Габріела.

— А Крон знає про мене? — нарешті спитала я.

Габріела, сміючись, відповіла:

— Звичайно, ні. Але повір, тобі ще багато чого доведеться дізнатися.

— Дякую, що розповіла… але тепер усе стало ще складнішим.

— До смерті Крона — ні слова про це. І ще: Камінь Крона може розбити тільки він сам… або ти.

Я не встигла дізнатися більше — саме в цей момент до кімнати увійшла Асмеріда.