РОЗДІЛ 10. АМІДА

Міріада була повною протилежністю Модерну.

Ми підійшли до брами — білої, розкішної, як і все навколо. Її відчинили двоє ельфів і провели нас стежками до замку. Я була вражена тим, наскільки різним може бути рівень життя в різних містах.

Габріелу та Філа запросили за стіл на подвір’ї зі світло-персиковою скатертиною. Мене з Саром повели до лікаря обробити рани. Потім ми приєдналися до них. На столах було багато їжі та напоїв. Ми були дуже голодні й мовчки їли.

Згодом до нас підійшли король та королева Міріади. Вони обоє були в білому розкішному вбранні.

— Добридень! Я — Мирон, а це моя дружина Асмеріда. Ми раді вітати вас у нашому місті.

— Сподіваюся, ви знаєте, навіщо ми прийшли? — запитала я.

— Так, — відповів король. — Ви допомагаєте Габріелі зібрати всі частини Сил Крона та знищити їх.

— Я і Аміда ненадовго відійдемо. Добре? — тихо сказала вона.

— Звичайно, — відповів Мирон.

— Що сталося? — здивовано запитала я.

— Підійди, потрібно дещо сказати, — відповіла Габріела.

Ми рушили швидким кроком, повернули за ріг будівлі, і раптом вона різко притисла мене до стіни.

— Слухай уважно, Амідо: якщо ти спробуєш розбити кулон або пошкодиш його, я обіцяю — вб’ю тебе.

— Ти? Мені? Погрожуєш? — здивувалася я. — Знаєш, коли я була в Крона, він казав, що має свої плани на мене. І здається, ти не наважишся йому суперечити.

— У тебе не буде шансів проти Крона.

— А я не казала, що ми обов’язково будемо битися.

— Як дісталися? — запитала Асмеріда.

Філ тихо відповів:

— Як вам сказати... Поки ми йшли, втратили Фаджа. Потрапили в полон до орків і двічі билися.

— Амідо, а кулон у тебе? — запитала Асмеріда.

— Так.

— Можна подивитися? — додала вона.

Я кивнула і витягла кулон з-під сорочки, але не знімала його — усе ж я ще залежна від нього. Асмеріда довго розглядала прикрасу.

— Як мені відомо, жодна інша особа досі не виходила з-під контролю кулона. Як тобі вдалося зробити це у свої чотирнадцять? — промовила Асмеріда.

— А до чого тут мій вік? — запитала я.

— Чим старша людина, тим складніше її контролювати, бо мозок у неї розвиненіший, ніж у підлітка. Як ти змогла вийти з-під контролю — для мене загадка, — сказав Мирон.

Я задумалась над його словами. Здавалося майже неймовірним, що мені вдалося звільнитися від впливу кулона.

— Ти ж залишишся у нас на кілька днів? Ми доведемо лікування до кінця, а потім відпустимо додому, — сказала Габріела.

— Що? Чому ви стали такими добрими? — промовила я.

— Що ти кажеш? Ми завжди прийдемо на допомогу, якщо потрібно, — відповіла Асмеріда.

Я вороже подивилася на Габріелу, яка від сорому опустила очі до підлоги.

— Ви кажете, що допоможете, якщо цього захочу я. А я не захочу, і ми завтра ж підемо до Милисину.

— Слухай, тобі потрібно відпочити, ти вже багато чого пережила, — сказав Мирон.

— Ну... Думаю, можна залишитися на кілька днів. Усе одно в такому стані я мало чого досягну.

Вечір уже спускався. Ми розійшлися по кімнатах. Мені зовсім не хотілося спати, і я почала згадувати всю історію світу.

Було чотири раси, серед яких три володіли особливими здібностями: орки — силою, ельфи — розумом, гноми — здатністю легко відрізняти правду від брехні. А що ж було особливого в людях? Я хотіла відповісти на це ще раніше, але не могла.

Невідомо, звідки з'явився кулон. Але саме завдяки йому Крон зміг розділити свою Силу. Він тримав носія в жорсткому, майже невидимому полоні — відстежував кожен намір, кожну емоцію. І коли наставала мить вибору, кулон позбавляв волі. Ніхто з тих, хто його носив, не міг підняти руку на короля орків.