РОЗДІЛ 9. АМІДА

Невелика група орків супроводжувала мене до замку. Він був таким високим, що підйом сходами здавався нескінченним.

Я увійшла до великого залу. На самому його кінці сидів Крон — чекав, поки я віддам йому камінь.

Йдучи до нього, я відчула щось незвичне — ніби подих свободи. Кулон більше не мав влади наді мною. Я могла б спробувати втекти, не віддати камінь… Але вирішила діяти інакше.

Намагаючись не показати, що знову вільна, я підійшла ближче й уклонилася. Також вирішила мовчати — говорити тільки в крайньому випадку.

— Амідо! — заговорив Крон. — Допускав, що й цього разу ти зможеш викрутитися, але зрештою я переміг твій розум. Дай мені Камінь!

Я неохоче простягнула йому Камінь.

— Я буду правити всім світом! А з тобою, Амідо, розберуся окремо, — сказав він, стискаючи Камінь у руці.

Я намагалася зберігати байдужість на обличчі, але те, що почула, майже вивело мене з рівноваги. Не знаю, як мені вдалося стримати гнів, але зрозуміла одне: тоді Крон не збирався мене вбивати. Та серйозну загрозу він становив для інших.

— Ви знаєте, що з нею робити, — твердо промовив Крон до двох орків.

Мені не подобалося, що мене кудись ведуть і вже наперед вирішили, що зі мною буде. Ми спустилися сходами на поверх нижче. З незрозумілих причин за нами йшов і Крон.

Ми проходили повз камери, у яких сиділи ув’язнені різних рас. В останніх я побачила трьох друзів — Сара, Філа та Фаджа, а навпроти них — Габріелу.

Вони сиділи за металевими прутами в тісній кімнаті. Стіни були сирі, і взагалі, попри те що надворі літо — тут було досить холодно.

Крон із задоволенням поклав Камінь до кишені й промовив:

— Я отримав те, що давно шукав — цей Камінь, який зовсім скоро допоможе мені знищити Міріаду разом із більшістю ельфів. А тих, хто залишиться, доб’ють мої воїни.

Габріела в розпачі, з розгубленим поглядом, благально подивилася на Крона, та він продовжив:

— Знаєш що, Габріело? Ти завжди ставила себе вище за інших, зневажала орків — і мене особисто. Усі ельфи зневажали нас. Навіть у тому експерименті ти перевершила мене. І ось ти тут — безсила, неспроможна щось змінити. І зовсім скоро побачиш, як буде знищена твоя раса.

Тоді я ще не до кінця розуміла, що відбувається. «Невже Міріаду знищать? Це ж найгарніше місто...» — подумала я.

— Ступай, Амідо, до своїх друзів, — наказав Крон.

І саме тоді я показала, на що здатна. У мене був із собою лук і стріли. І чому ж орки такі дурні, що не забрали в мене зброю одразу, як я ввійшла до замку?

Я гадала, що не зможу вистрілити, та різко обернулася й навела стрілу просто на Крона.

— Ви ніколи не зможете мною керувати, — мовила я і випустила стрілу, яка влучила в плече Крона.

Він упав і застогнав, а два орки миттєво накинулися на мене, намагаючись убити.

Під час сутички я намагалася зірвати з пояса одного з них ключ від камери. Коли це вдалося, я кинулася до дверей і почала їх відчиняти. Та один із орків встиг поранити мені руку — не сильно, але досить боляче.

Я відскочила назад і швидко випустила в них ще дві стріли. Попри біль, я змогла відкрити камеру.

— Тікай звідси. Ми впораємося. Ти й так багато зробила, Амідо, — сказав Сар.

— Ні, я не залишу вас. Тим паче, що ви без зброї.

Сар тяжко зітхнув — він знав, що переконати мене тікати марно.

— Треба забиратися звідси, поки не прийшла підмога, — втрутився Фадж.

— Габріело! Ми тебе визволимо, в Аміди є ключі, — сказав Філ.

Мені не дуже хотілося її звільняти, але я все ж відчинила камеру.

— Ти якась знервована? — запитала Габріела.

— Ти сама знаєш, чому.

Її вираз обличчя відразу змінився і вона сказала:

— Я знаю, куди ми можемо втекти. Тут є ходи. І не питайте, звідки я про них знаю.

— Гаразд, тоді рушаймо, — мовив Філ.

Вона пішла попереду, а я — слідом. Ми звернули праворуч і спустилися крутим схилом донизу.

Я наблизилася до Габріели й тихо сказала:

— Якщо ти хочеш завести нас у пастку, в тебе не вийде. Я знаю про тебе й Крона.

— Я не така дурна, щоб показувати всім, що зрадила їх.

— Але ж тобі доведеться колись сказати правду. Навіщо ти це робиш?

— Ти ж сама чула: Крон зрадив мене. Ми більше не разом. Обіцяю, в Міріаді я все тобі розповім.

— Ага. Тільки мені слабо віриться, що ми туди дійдемо.

Почувши в її голосі нотки тривоги, я мимоволі задумалась, чому вона перейшла на бік орків і чому її зрадили. Але навіть якщо за цим стоїть щось болісне, це не могло бути причиною не вважати її таким самим ворогом, як і Крона.

Ми вже майже спустилися, коли раптом я почула якийсь шум. Озирнувшись, ми побачили більше десятка орків. Треба було тікати негайно — орки не лише добре бігають, а ще й стріляють з луків.