РОЗДІЛ 5. АМІДА

Після обіду ми продовжили шлях. Удалині я помітила кілька будівель.

— Це Рідорн. Саме тут був створений кулон, — сказала Габріела.

Великий занедбаний замок Рідорна, де раніше жив Крон, здався мені моторошним, але на той момент усі орки вже жили в Модерні. Навколо було пусто, жодної живої душі. Я стала почувати себе гірше, мені почали ввижатися образи, і я нічого не могла з цим зробити. Разом із цим чулися приглушені крики.

«Якщо я зніму кулон, мені не стане легше — навпаки. Як я зможу обійтися без нього?» — подумала я.

— Амідо, вставай! Нам треба тікати! — занепокоївся Філ.

Він взяв мене за руку, і ми почали бігти. Сльози самі текли з очей, мов річка після зливи.

— Врятуйте мене від цього кулона, будь ласка... — прошепотіла я тремтячим голосом.

— Ти повинна його розбити, чуєш? — сказав Сар.

Я затремтіла від страху.

— Розбити цей кулон? Але я не можу... Розумієш, мені дуже важко протистояти йому.

Усі в той момент замовкли.

— Що сталося? — запитала я.

— Там вдалині видно армію, що налічує близько п’ятсот орків. Можливо, вони прямують до свого старого міста. Але я боюся, що, якби їм дали змогу, вони знищили б усіх без винятку, — сказала Габріела.

— Амідо, заспокойся, цього не буде, — сказав Філ.

— А ти, Габріело, хочеш, щоб їй стало ще гірше? Вона ще маленька дівчина, — промовив Сар.

— Я просто нагадала їй про можливість такого сценарію, — відповіла Габріела.

— Я не маленька дівчинка. Те, що ти старший за мене на два роки, не дає тобі права вирішувати, що мені робити, — відповіла я з обуренням.

— Замовкніть! Досить сваритися. Краще вирішимо, як діяти далі, — промовив Філ.

Ми почали йти швидше. Зайшовши в замок, побачили старі меблі та розкидані речі. Тут було бридко та темно, але що можна було очікувати від орків?

Піднявшись сходами на четвертий поверх, ми зупинилися й оглянули залу. Це була велика кімната з павутинням і пліснявою на стелі та вздовж стін. Місце доволі жахливе, але все ж краще тут, ніж бути поруч із орками. Ми зачекали, поки вони пройдуть повз. Орки рухалися в напрямку міста Модерн, через яке нам треба було пройти.

Ввечері ми міцно заснули, незважаючи на те, що перебували в покинутому замку орків.

Вночі я почула дивний звук — ніби чиїсь кроки. Подумала, що це, можливо, хтось із моїх друзів прокинувся. Однак коли я відкрила очі, мене ніби заціпило. Переді мною стояв орк, і було видно, що він не слабкий. Орк був одягнений у чорну накидку, що ховала його обличчя. Він уже підняв над мною великий сріблястий меч. У мене не було нічого, чим можна було відбитися. Він поволі нахилявся, а я заплющила очі й подумки благала, щоб усе це закінчилося. Ще мить — і я почула, як щось упало.

Розплющивши очі, я побачила, що орк лежить на підлозі. Підвівши погляд, я помітила, що Філ тримає меч, встромлений в орка.

— Я почув якийсь писк, а потім побачив це жахливе створіння. І що він тут робить? Я думав, що всі вони в Модерні, — здивовано промовив Філ.

— Я не знаю, але нам краще звідси піти, — промовила я, — і думаю, варто вирушити рано-вранці і не згадувати про те, що тут сталося.

Я лягла спати, а Філ залишився чергувати. Він врятував мені життя, а я не могла уявити, що він здатний на таке — убити когось. Адже це було проти правил.

Я не хотіла засипати, але після того, що сталося зі мною, я не могла зібратися. «Як цей орк, можливо, розвідник, дізнався, що ми тут? Можливо, все це через кулон», — розмірковувала я.

Розмовляючи з Філом, я зрозуміла, що тоді мене не контролював кулон, інакше я б не говорила з ним так.