*******

- Старі язичницькі ритуали, - тихо промовила Зара, не відволікаючи дівчину. - Той, хто тут похований, мав могутню силу. Від цих місць слід триматися подалі, пішли звідси.

Незабаром засвітив місяць. Як і зірки, він відбивався на поверхні Дніпра. Виблискувала нічна роса, гостро пахло прілим листям. Біля вогнища тихо заспівали амазонки. Центральне багаття майже догоріло, і амазонки, одна за одною, пішли влаштовуватися на нічліг, завертаючись у кролячі мішки та похідні ковдри. Незабаром настала тиша, яка порушувалася потріскуванням дров, дзижчанням комарів та шурхітом листя під ногами дозорних амазонок. Зара також заступила на варту, тихо ковзнувши в темряву між деревами.

Біля багаття залишилася одна Нікатея. Вона розсіяно кинула у вогонь деревину, і постаралася відігнати спогади про своїх дітей. Ніколи вона не відчувала себе такою самотньою як зараз, навіть в оточенні такої кількості чудових амазонок. Нікатея зітхнула, і дістала з нагрудної кишені мішечок з дитячим волоссям, - Ареса і Ліліт…

Вона ще довго перебирала в руках цей мішечок, наче чотки. Відчуваючи, що засинає, Нікатея притулилася спиною до дерева, що стояло поруч, і поглинула в сон. За якусь мить її дух вже коливався в повітрі, – на галявині курганського лісу. Повільно, дуже повільно, над деревами зійшло щось блискуче. Це була величезна куля, обрамлена сріблястою гривою. Вона росла, заповнюючи все небо. Незабаром срібляста куля заповнила все небо, і перетворилася в величезне обличчя. Нікатея відчула укол невпевненості, тінь страху. Це було до болю знайоме обличчя.

Її свідомість наполягала, що вона робить неправильно, намагаючись проникнути в невідоме. Але принцеса не мала часу на роздуми. Вільна від плоті, але поєднана з нею сріблястою ниткою, вона почала віддалятися від тіла.

Рухалася Нікатея обережно, старанно дотримуючись всіх правил, які пам'ятала з уроків Брони, старої чаклунки. Цей інший, невидимий світ, виглядав зовсім інакше. Кожен предмет тут мав свою ауру, і тому їй важко було зосередитися на головній цілі.

Дух Нікатеї піднявся на вершину кургану, і вона одразу здригнулася від удару стародавнього закляття, яке зв'язувало це поховання. Оце так сила! Вона обережно почала обходити вал навколо пентаграми, поки не виявила прохід, що слабко затягнувся. Нікатея переступила через вал. І тут на неї одночасно звернули увагу всі духи, - добрі та злі, які були скуті в межах цього кургану. Тут їх було набагато більше, ніж у будь-якому іншому місці на Землі. Це були загиблі воїни-скіфи, які охороняли свого князя, вже багато століть. Нікатея спостерігала за ними так само, як і вони за нею.

Переступивши зовнішній вал, Нікатея вперлася у внутрішній круг. Він огортався полосою сріблястого туману, який густів біля п'ятикутної зірки. Там закляття було набагато сильнішим. У внутрішньому колі вона вже ясно розрізняла справжні образи присутніх духів. Це були скіфи, які добровільно лягли в землю, навколо свого князя, і від яких виходив великий тріумф. Духи махали та кричали їй своєю мовою, яка нагадувала санскрит. Але Нікатея не звертала на них уваги, її цікавило інше. Там, у центрі зірки, лежав скіфський князь, і їй треба було дещо з'ясувати. І вона розуміла, що князь бачить її, і відчуває її бажання.

Було страшно, але Нікатея не зупинилася, а пройшла до центру пентаграми. Духи кудись зникли. Над зіркою стояв лише один саркофаг, у якому мав спочивати князь. Але він був порожній. Принцеса повернула голову і побачила самого князя, який дивився на неї і посміхався. Хоча, за життя, це був високим і красивим чоловіком, але зараз його посмішка була моторошною. Він підійшов до Нікатеї, взяв її за руку і повів стежкою, між деревами на кургані. Тонкі промінчики сріблястої кулі, вгорі, пронизували крони, в яких танцювали золоті порошинки. Князь їй щось казав, але слів було не розібрати. Вона йшла з ним по царству сну, намагаючись зрозуміти його мову. Але безуспішно. Якоїсь миті князь почав рости в розмірах, і його голова закрила зірки. Вона перетворилася на голову вовка, що ковтала місяць.

Нікатея затаїла подих, здивована цією картиною. Але не тільки вона, а й всі духи навколо затамували подих. Навколо повисла в'язка тиша. Ніхто не ворушився, бо всі раптом повернули голови на схід, у бік темної маси, що рухалася по примарній дорозі. Туди дивилася навіть голова вовка, що проковтнула місяць.

Наступної миті Всесвіт розколов гучний звук труби, який долітав одразу з усіх боків. Нікатея помітила, що знову стоїть на кургані, поруч з князем, який озирався, шукаючи джерело звуку. Повз пропливав помаранчевий туман, а земля навколо дзвеніла, наче метал. Раптом князь підняв руку, і вказав на північний схід. Там примарний вершник, на чорному коні, що з'явився серед туману, підніс до губ трубу. За мить до нього приєдналася ще одна примарно-бліда постать, на вороному коні, і тепер простір оглушали звуки двох труб. Відтрубив своє, вершники опустили труби і роз'їхалися в різні боки, уступаючи дорогу колоні з примарних духів. Коли колона наблизилася, трубачі очолили її. Тепер за ними, на білих конях, їхали прапороносці. Над їхніми головами майоріли полотнища, із зображеннями драконів різних кольорів та розмірів. За прапороносцями їхали рогаті людиноподібні істоти, і кожен десятий з них тримав у руці палаючий смолоскип. На курган, при цьому, накочувався глухий розмірений гуркіт, - стук копит і тупіт тисяч ніг. Для гармонізації цього жаху, з небес долинав кришталевий дзвін.

Музика гриміла все голосніше та голосніше, – в міру того, як через помаранчевий туман виповзали все нові й нові колони, до яких приєднувалися все нові й нові звуки. А в небесах вже, замість дзвону, лунав гуркіт грому, але й він вже не міг заглушити цю какофонію звуків. Так само, як і вітер не міг загасити палаючі смолоскипи войовничих ангелів Луїамонга, армії одного з фальшивих Богів.