*******

Потім їхня кіннота раптово зупинилася, і наперед вибігли піхотинці. Після короткого бігу піхота зупинилася, пустила стріли в бік амазонок, а потім знову побігла назад. І так декілька раз. Стріли миготіли в повітрі, але до амазонок не долітали. Це була марна трата стріл, і було незрозуміло, з яким наміром.

- Нехай собі стріляють, - сказала Зара. - Ми почекаємо.

Пориви вітру тріпотали накидками, які розвивалися за спинами амазонок. Орда підходила все ближче, ще ближче, але їхні стріли все одно ще не долітали. Зара в умі вираховувала цю відстань, враховуючи, що короткі луки монгол били набагато гірше, ніж довгі тисові луки переяславських амазонок.

- Згинай! - крикнула Зара, підняла свій власний лук і відтягла тятиву до вуха. Всі амазонки зробили те саме.

Орда ближче, ще ближче.

- Плі!

Чорні стріли з шелестом злетіли в повітря, як маленькі змії, а амазонки вже накладали слідуючі.

- Згинай! Плі!

Руки вже мацають наступну стрілу.

- Згинай! Плі!

Три удари серця – і стріла. Півтори сотні стріл в одному польоті. І всі лягають в ціль. Чотири залпи, і залишки орди тікають з поля бою.

Далека монгольська кіннота заворушилася, забила списами об щити. Цей гуркіт хвилею пройшовся їх рядами. Десь, на правому фланзі, їм в унісон загуркотіли литаври, але тут же замовкли. Потім загриміли знову, і ще довго не замовкали. Поки це гуркотіло, Нікатея уважно розглядала монгольських кіннотників. На них були довгі сорочки з грубої шкіри, обтяжені залізними пластинами, на які були накинуті бешмети з овечої шкіри. Шоломи були шкіряні, з широкою хутряною відстрочкою. Було помітно, що вони підтягли стремена, що дозволяло їм перемістити свою вагу ближче до шиї коня.

Нікатея подивилася на ряди амазонок, і раптом відчула холод, що пробіг по її тілу. Сонце раптово зникло, хоча небо залишалося чистим та синім. Нікатея глянула на схід, і побачила темні хмари, що швидко летіли по небу. Ці хмари повільно накривали землю чорним покривалом.

Серед чорних хмар почали бити блискавки, і за лічені хвилини рівнину поглинув морок. Перші краплі дощу застукали по кольчугах та дерев'яних щитах ординців. По землі поповз туман, який різко погіршив видимість. Цей туман був скоріше схожий на пар, ніж на туман. Тепер Нікатея смутно розрізняла орду, що стояла попереду, в тумані. Грозові хмари затягли небо. По рядах амазонок пробігло нервове тремтіння, визване гуркотом барабанного бою.

Прогримів грім, і пішла злива, яка розсіяла туман. Незважаючи на цю зливу, орда почала рухатися на амазонок. Її кіннота повільно насувалася, наче розлита олія по підлозі. Потім від переднього краю відірвалося сотні три монгол, і рвонули на амазонок. Вони мчали на своїх низькорослих кониках, пронизливо улюлюкаючи та розмахуючи кривими шаблями. Шалена орда, сотні чорних кіннотників з виттям мчали на ряди войовниць.

По наказу Зари амазонки виставили луки перед собою, затискаючи між пальцями стріли. Помах руки, і злетіла перша хвиля довгих далекобійних стріл, з білим оперенням. Стріли пробивали шоломи та нагрудники атакуючих, збиваючи їх з коней. Три удари серця, і друга хвиля стріл із шипінням розсікла повітря. Амазонки, дрібним кінським кроком, почали рух вперед, розчищаючи простір для атаки.

Після третьої хвилі стріл засурмив баранячий ріг, закликаючи до атаки. Фиркаючи та рикаючи, мов голодні тигриці, жеребці амазонок рвонули вперед. Войовниці, як одна, закинули луки за спини, а голови каптурами закрили, щоб не бачила орда їх дівочі обличчя.

      Швидко біжать вгодовані сильні коні. Вони мчать по рівнині, по пожухлій траві, їх копита гримлять по сухій землі, куди не дістала злива. Коні відчувають попереду битву, і тому ще більше додають у галопі, самі, без понукань. Величезна рудоволоса Зара скаче на чолі Легіону, відвівши руки з мечами в різні боки.

      Сто корпусів до піхоти. Монголи, заховавшись за першою лінією зімкнутих щитів, почали репетувати і розмахувати руками, закликаючи свою кінноту на допомогу. Перед амазонками щільна стіна, нерухома маса. Гучно застукали барабани орди. Десять кінських корпусів. П'ять. Коні скачуть на весь упор, зуби вискалені, розвиваються гриви.

      Монголи не просто стояли муром. В останню мить вони хвилею рушили назустріч амазонкам, наче прагнули зустрічі з ними. Жадали зустрічі зі своєю смертю. І вони так поспішали, що порушили порядок шикування. Саме це  було потрібно амазонкам, саме на це вони і розраховували.

      Один корпус. Дикі крики розірвали простір. Залізні підкови коней та довгі списи амазонок прорвали цю стіну. Войовниці вклинилися в монгольські ряди, наче гарячий ніж крізь масло. Вони розбивали дерев'яні щити і тих, хто ними прикривався. Навколо піднялися хмари чи то пилюки, чи то грязюки, і гуркіт та брязкіт розірвали простір. Півтори сотні копій, викинутих уперед, так і залишилися в монгольських шкіряних панцирах. Потім в хід вступили блискучі довгі мечі. Статні важкі коні давили монгол кованими копитами, і ті злякано відскакували в різні сторони. І тут Легіон амазонок впав у бойовий екстаз. Вони приголомшили орду своєю неприборканою люттю та злістю, перетворюючи все навколо на криваве безумство. Але, все ж таки, амазонки діяли тактично злагоджено, і з математичним розрахунком.

Нікатея з розгону вклинилася в монгольську кінноту зліва, методично прополюючи метеоритним мечем шеренгу орди. Вона рубала все, що траплялося на її шляху. В різні боки розліталися бризки крові, слини та уламки дерев'яних щитів. Лівою рукою вона продовжувала утримувати короткий спис. Навколо тіснилися монголи, і Нікатея вже задихалася від запаху крові, бруду та поту. Праворуч заржав кінь Зари. Сестри так сильно заглибилися в натовп орди, що ледве не прорвалися через їхні останні ряди, і не опинилися в оточенні супротивника. І в кожному їхньому ударі гриміла сила, достатня для вбивства десятка монгол. Дві принцеси билися подібно до Титанів Атлантиди, і своїм амазонкам здавалися справжніми богинями.