*******

- Нехай тепер знають, що за кожну таку спробу будуть розплачуватися кров'ю, - сказала Руслана амазонці, що стояла поруч з нею. - Іншого разу не полізуть, з таким нахабством.

- Іншого разу вони придумають щось хитріше, - промовила Нікатея, що підійшла ззаду. –  А з людьми в нас проблема, проти їх тридцяти тисяч. Нам, головне, до ночі протриматися.

Після невдалого штурму, зробленого з розвідувальною та показовою метою, перед мостом залишалися лежати вбиті та поранені монголи. Їх було багато, але ніхто не збирався їх забирати.

Зара присіла на стіні, розмірковуючи: а де ж почнеться наступна атака? І не встигла вона як слід продумати цю тему, як каміння з катапульт почало довбати фортечні стіни Переяслава. Зара схопилася на ноги, і почала гарячково оцінювати ситуацію в стані орди. Біля пагорба сотні монгол, обливаючись потом, відводили назад важелі десятка катапульт. На одній катапульті їх було близько двох дюжин, що натягали канати. На інших конструкціях ситуація була трохи іншою: кілька воїнів одночасно налягали на коротке плече важеля коромисла, що гойдалося, і коли його відпускали, то довге плече зметалося вгору, і викидало камінь із прикріпленої пращі. Ці прості катапульти не вимагали від обслуги якихось особливих навичок. На них було просто взяти приціл за напрямком, але майже неможливо вгадати місце приземлення. Камені летіли по крутій траєкторії, викинуті силою монгол, що повисали на короткому важелі. Смертоносний град почав густо поливати місто, каміння буравило повітря, зловісно завиваючи. Каміння перелітало через стіну і руйнувало дахи ближніх будівель. Ним вже було поранено декілька простих містян. Люди на стіні шукали укриття, падали на поміст, прикриваючи голови руками. Це виття і гуркіт вселяли страх, і тиша, що настала згодом, здалася ще жахливішою. І за цією тишею пішов новий залп, з потужніших знарядь. Це були вже інші китайські катапульти, з пружинами. Вони потужно викидали каміння, майже горизонтальною траєкторією. Вони призначалися для руйнування стін та воріт міст, що оборонялися.

Зара вже зрозуміла, що катапульти були страшною зброєю, для використання на далеких відстанях. Чим вище було закинуто камінь, тим гірше доводилося тим, на кого він падав. Каміння несло смерть, не залишаючи поранених. Один камінь потрапив у голову високому дружиннику, і сплескав череп так, що той мало не зрівнявся з плечима. Другий дружинник спробував прикритися щитом. Його руку віднесло за спину, а камінь, що потрапив у щит, зісковзнув і розтрощив йому грудну клітку. Третій камінь потрапив комусь у спину, і перебив хребет. Деякі місця, біля стіни, перетворилися на криваве місиво, і там виникла страшенна паніка. Зара зрозуміла, що Переяслав так довго не протримається. Амазонки на стіні терпеливо чекали, коли припиниться цей «небесний» каменепад.

Близько години тривав цей обстріл. Каміння трощило стіну та вбивало захисників. Перед глухим стукотом завжди було страшне виття в небі, а за ним збуджене гикання орди. За годину обстрілу, зі стіни було евакуйовано близько сотні захисників, вбитими та пораненими. Це пригнічувало, і одночасно збуджувало. Всі вже були готові йти у відчайдушну атаку.

Якоїсь миті Зара піднялася на весь зріст, і звернулася до ближніх амазонок.

- Тепер вже скоро, - сказала вона. - Піхота вже шикується за катапультами.

Зара підняла руку, даючи сигнал горністу. Затрубив ріг, і амазонки почали займати свої місця на стіні. У кожної по п'ять колчанів, по двадцять стріл в кожному.

І відразу ж монголи з криками та виттям, сповненим ненависті, ринулися чорною хвилею на Переяслав, погрожуючи втопити місто в крові.

- Стріляйте, коли будете вважати за потрібне, - передала Зара по стіні, - без моєї команди.

Поруч Руслана посміхнулася, накладаючи стрілу на свій тисовий лук. І ніби про себе промовила:

- Да, в цей мурашник схибити важко.

Тисяча рук, праворуч і ліворуч від неї, проробили те ж саме.

Зара першою прицілилася в передового воїна, і відпустила тятиву. Стріла заспівала в повітрі свою смертельну пісню, і пробила шкіряний нагрудник монгола. Коли він похитнувся і впав, то по стіні прокотився гучний тріумф. Амазонки натягли свої далекобійні луки, їх прикладу послідували дружинники Ярослава. Тисяча стріл пішла в першій хвилі, потім друга тисяча, третя... У багатьох монгол були щити, але в багатьох їх не було. Сотні ординців впали під градом перших стріл, загородивши дорогу заднім. Але задні котилися вперед, переступаючи через поранених та вбитих. Щомиті хтось із них падав, отримавши свою стрілу. Амазонки вражали їх, і одночасно захоплювалися їх байдужістю, з якою ті йшли на цей «м’ясний» штурм.

Якоїсь миті забили барабани, і орда відхлинула назад, по їх сигналу. І тут же перед ними, на полі, виросла стіна зі шкіряних щитів, що почали повільно рухатися на місто. Фактично це були не щити, а конструкції з важких дерев'яних рам. Кожну раму несло два воїни, які були захищені від стріл, що летіли. Вони йшли повільним, розміреним кроком. Зара наказала випустити по них запальні стріли. Але стріли встромлялися в мокрі бичачі шкури, і гасли. Орда підходила все ближче та ближче. Іноді між щитів з’являлися їхні обличчя, водночас і погрозливі, і налякані. Нікатея час від часу поглядала на сестру, яка залишалася крижаною королевою, апатично віддаючи накази.

- Вони скоро підійдуть до воріт! - крикнула Руслана. – В них сокири та смолоскипи! Підпалять і розіб'ють ворота!

І в цей час монголи, через щити, випустили серію запальних стріл по воротах. Але, за вказівкою Зари, ворота цілодобово поливали водою, і тому вони ніяк не могли спалахнути.