*******

Сотня Володимира, як раніше було заплановано, забарикадувалася на кам'яному мосту, перед центральними воротами. Вони влаштували завал із возів, хмизу та іншого мотлоху. Міст був вузьким, і на ньому могло вміститися в лінію не більше десяти чоловік, а кіннотників взагалі до п'яти. Особливо спритні та хитрі, ординські розвідники спробували перейти Трубіж далеко від мосту, але незабаром безпорадно борсалися в холодній воді. Деякі з них, все-таки, перепливли річку, і спробували видертися мокрим схилом, але були зручною мішенню для амазонок.

Коли піші лучники підійшли на небезпечну відстань, Зара прокричала:

- Всім заховатися, зараз полетять стріли!

За мить так і сталося. На відстані пострілу піхота сповільнила крок, лучники вибігли вперед, і сотні стріл злетіли в повітря. Захисники на стіні поховалися за дерев’яними колодами. Зара бачила, що кілька сотень ординців було відіслано за пагорб, щоб натягати хмизу і нарубати молодих дерев. Вона зрозуміла, що вони задумали деревом завалити річку, щоб утворити переходи до стіни. Потім хвилі атакуючих утрамбують їх, перетворивши на містки, для штурму стін.

А тим часом сотня Володимира тримала центральний міст. Кінний монгольський загін наполегливо намагався прорватися через нього, але поки що безуспішно. Ширина мосту не дозволяла кінноті організувати фронтальний тиск, а дружинники, що оборонялися, максимально ущільнили оборону. І тому хвилі кінноти щоразу розбивалися об барикаду, із-за якої дружинники обсипали їх градом стріл. Були моменти, коли монголи збивалися в купу, і тоді русичі вибігали із укриття і рубали їх мечами та сокирами. Кіннота відступала назад, залишаючи трупи людей і коней, а захисники ховалися назад за барикаду, страшно лаючись і обурюючись. Через деякий час орда приходила до тями, і знову атакувала барикаду на мосту. І чим ближчим був час до обіду, тим наполегливішими ставали спроби монгол прорвати оборону мосту. Був навіть момент, коли дружинники Володимира здригнулися. І орда, напевно, прорвала би їхню оборону, якби у дружинників був варіант, куди тікати. Але за спиною в них була зачинені ворота і фортечний мур, через який не перестрибнеш. Та й ті, хто був позаду, підбадьорювали передніх оглушливим свистом та криками.

Коли ординська кіннота відхлинула, Володимир навіть перейшов у контратаку, і відкинув ворожу піхоту, що почала давити на них. Його дружинники знищили багато ординців, і ледь не потрапили в пастку за мостом, захопившись битвою. Їхня агресивність та хоробрість справили враження навіть на амазонок, що стояли на стіні. Повернувшись за барикаду, Володимир, сильно втомлений та роздратований характером бою, вирішив відвести своїх людей за ворота. За другим рядом возів він залишив двадцятку лучників, забезпечивши їх величезними в'язками стріл.

- Стріляйте їм у голови, - наказав він. - Може й не попадете, але коней точно пораните. Скоро буде заміна, а нам всім тут робити нічого.   

      А в стороні, від мосту, орда пішла в лоб, на приступ міських стін. Було п'ять напрямків атаки, в кожному до півтисячі людей, – зі штурмовими драбинами та гаками.

Ще до штурму Зара помітила, що монголи приготували містки з товстих брусів, з довгими ручками по боках. Вони хвацько тягли їх із-за пагорба, горді від усвідомлення власної величі.

Перші ординці-штурмовики перескочили рів з водою, по накиданих деревах та хмизу, дружно ухнули, перевівши подих після сильного ривка, і набрали повітря в груди для заключного зусилля. Край першої драбини злетів над землею, і приклався до верху фортечної стіни. Їхні товариші, що бігли за ними, почали застрибувати на цю драбину, і швидко дертися вгору.

Зара, що спостерігала за ними, дозволила собі посміхнутися, бо перші з них вже були майже нагорі. І в цю мить рогатини амазонок дружно перекинули першу драбину в рів, яка почала розвалюватися ще в повітрі. Ординців, що летіли вниз, пронизували стріли амазонок. І над Переяславом поплив, зливаючись у страшне виття, крик жаху та передсмертний стогін. Зара спробувала коригувати дії амазонок, але її настанов вже ніхто не потребував. Амазонки автоматично дотримувалися відпрацьованих на тренуваннях прийомів. Монголи, які були під стіною, хаотично кинулися назад через рів, що аж вітер свистів у вухах.

А на східному кутку стіни Нікатея, з двома десятками амазонок та ополченцями, відбивала проривну атаку ординців, які намагалися в цьому місці забратися на стіну. Амазонки поливали їх стрілами, ополченці кидали вниз каміння, дроблячи черепи та ламаючи їм кістки. Каміння сипалося на монгол наче град, але вони не відступали.

Перший монгол застрибнув на стіну, тримаючи над головою щит. Стріла влетіла йому в око, він захлинувся криком, і впав зі стіни назад у рів. Ліворуч від Нікатеї четверо ординців вилізли на стіну і утворили клин, пробиваючи дорогу тим воїнам, які піднімалися за ними. Першого Нікатея зарубала, другого скинула на землю, під стіною, третьому знесла голову, четвертий полетів назад за стіну. А на завершення увігнала меч у відкритий рот монголу, який з’явився на верхній поперечині драбини. Метеоритний меч вийшов з потилиці, наче крізь масло. Уздовж усієї стіни амазонки, з ополченцями, відбивали монгольський натиск, хвиля за хвилею. Тисячний Ярослав стояв унизу зі своєю дружиною, очікуючи сигналу Зари, щоб кинути в бій свіжі сили, коли ворота відчиняться. Але продовження сьогодні не було. Ординці протрубили відхід, і поспішно зникли за пагорбом.