*******

Заревів баранячий ріг Ільги, та так, що аж сухе листя посипалося з ближніх дерев. Загули копита бойових коней, заблищали мечі атакуючих амазонок. Від такої несподіванки монголи почали кричати, і розбігатися в різні сторони.

Пустивши свого коня в галоп, Руслана налетіла на ординців першою, миттєво зарубала двох, а решту розігнала на всі боки. Цих по черзі наздоганяли другі амазонки, і розправлялися з ними.

Нікатея трохи здивувалася, коли на неї налетів маленький воїн, з люто палаючим поглядом, озброєний кривою шаблею, яку він крутив з вражаючою спритністю. Нікатея парирувала два його удари, від яких посипалися іскри. Монгол неймовірно швидко від'їхав вбік, а його шабля буквально засвистіла в повітрі, виконуючи дуже небезпечні перехресні рухи.

Несподівано монгол підскочив до Нікатеї, на своєму низькому кошлатому конику, зробив спритний фінт і вдарив з розмаху, від вуха. Нікатея відбила удар, але той спробував одразу вдарити знизу. Принцесі набридло все це, і вона блискавично вдарила його по шиї, і її метеоритний меч дійшов аж до нижніх хребців. Другий ординець, що летів на неї, раптом завалився носом у гриву свого коня. З потилиці в нього стирчала стріла. Нікатея крутанулася в сідлі, але рубати вже було нікого. То був останній монгол, якого вразила Руслана.

Один із ординців, не до кінця добитий, раптом скочив і кинувся тікати. Руслана миттєво підняла і натягнула лук, загуло пір'я стріли, і монгол ткнувся обличчям в землю. Між його лопатками стирчала стріла.

Підскочила Ільга.

- Там у будинку троє мисливців, із місцевих. Бажають говорити з нами.

- Ні! – різко відповіла Нікатея. - У нас свої справи, а в них свої. Забираємося звідси!

Вона розвернула коня і пустила його риссю, дорогою за хутір. Амазонки поскакали за нею.

Коли сонце лизнуло обрій, загін звернув з дороги і зупинився в невеличкому гаю. Дістали запаси з переметних сумок, в'ялене м'ясо та сухарі запили затхлою, на смак, водою. Кущі та дерева приховували їх від дороги, і вони вирішили трохи перепочити.

- Ану тихіше! – несподівано промовила Руслана, підвівшись із землі.

Всі одразу замовкли й підійшли до коней. Амазонки знали, що вона бачить і інстинктивно чує краще за інших. Руслана впала на землю, і приклалася до неї вухом.

- Дорогою їдуть вершники, - тихо сказала вона. - Їх небагато, але вдалині чутно ще якийсь галас.

Амазонки позастрибували на коней, і приготувалися до бою.

Незабаром з'явився невеликий монгольський загін, і, скоріш за все, це був один з передових роз'їздів.

Коли перший воїн зрівнявся з деревами, Руслана натягла лук і випустила стрілу. Його крик одразу перетворився на хрип, коли стріла Руслани наскрізь пробила його броньовані груди, і вибила смертельно пораненого воїна з сідла. Ті, що їхали за ним, різко зупинилися і приготувалися до атаки. Але все вийшло трохи інакше.

Побачивши кінних амазонок, що виривалися із-за дерев, монголи розгубилися, а потім різко розвернулися і кинулися в різні сторони. Але шансів вони не мали, в повітрі засвистіли стріли. Впав під коня перший з ординців, за ним другий звалився зі стрілою в спині. Іншим амазонки відрізали шлях, перетворивши все навколо них, на палаюче пекло. Шаленіли монгольські коні, не розуміючи судомних рухів своїх наїзників. Одні їхні господарі репетували, інші впали в панічний ступор, треті пробували втекти. Але після недовгої сутички амазонки всіх зарубали. Дуже швидко все закінчилося, і дівчата навіть відчули розчарування, від такого швидкого фіналу.

Але був ще один вершник, який їхав трохи осторонь, як фланговий спостерігач. Він міг би втекти, але не втік. Розвернувся, закрутив кривою шаблюкою над головою, і помчав на Руслану, яка була найближче до нього. Амазонка підпустила його, навіть трохи стримала свого жеребця. Але в якусь мить ординець вихопив лук, і випустив стрілу в Ільгу, яка була за Русланою. Та крикнула від болю, та Руслана не звернула на це уваги. І коли ординець зрівнявся з нею, вона підвелася в стременах, звісилася з сідла і парирувала його удар навскоси. І коли його шабля зісковзнула, рубанула вершника знизу, коротко, від кисті руки. Крива шабля, з частиною правої руки, відлетіла в кущі, а лівою він машинально затулив обличчя. Руслана спритно розвернула меч, і хльоснула його по плечу, плашмя. Ординець від цього удару вилетів з сідла, впав навколішки, дико завив, намагаючись різкими рухами стримати кров з обрубка правої руки.

Руслана якусь мить придивлялася до нього, як він люто боровся зі смертю. Але не стала чекати, поки він спливе кров'ю, і від'їхала, не озираючись. Все скінчилося, цей роз'їзд було перебито до останнього воїна. Амазонки показали ординцям, що зовсім спокійно на цій землі їм не буде.

Боковим зором Руслана помітила Нікатею, яка схилилася над Ільгою. Принцеса накладала їй, на праве плече, пов'язку. Стрілу Нікатея витягла, але кров ще текла з рани амазонки.

- Нікатея, це серйозно? – Руслана зістрибнула з коня і схилилася над подругою.

- Дурниця, подряпина, - відповіла Ільга тремтячим голосом.

Із-за далекого пагорба почулося виття та свист, і десь звідти, скоріш за все, скакали нові ординці.

Амазонки, як по команді, позастрибували на коней і вдарили п'ятами. Нікатея посадила Ільгу перед собою, а Руслана підхопила її жеребця. І всі поскакали галопом, божевільним прямим галопом.