*******

Зара покликала всіх до себе, споглядаючи їх забруднений вигляд.

- Вигляд у вас не дуже, але на війні він буде набагато гірший. Амазонка воює і в дощ, і в спеку, в посуху і в повінь. Зі зручностями воювати мало в кого виходить. Пройдіть ще три рази цю вправу, і на сьогодні відбій тренуванню. Після цих слів Зара розвернулася, і попрямувала до піщаного квадрата.

Там амазонки практикувалися в стрільбі по мішенях. Звідти чулися команди: "Наклади - натягни - вогонь". Пуск стріл нагадував звук злітаючої зграї птахів. Зара підійшла до них, і взяла в однієї з амазонок лук. Нікатея спостерігала, як сестра методично посилала, стрілу за стрілою, в солом'яне опудало, яке служило мішенню. Здавалося, що вона просто не могла схибити.

Нікатея не втрималася, і попросила в крайньої амазонки лук. Їй захотілося перевірити свою майстерність, яка не перевірялася ще з часів Атлантиди. Зара в цей час витягувала з опудала свої стріли, і посміхалася сестрі, яка відверто промахувалася. Не було в Нікатеї належної кучності попадання, бо стільки років же минуло. Зара знала її історію, і тому не засуджувала…

- Занадто довгий у тебе лук, - підмітила Руслана, що підійшла до Нікатеї. - З кавалерійського лука я випущу три стріли, поки ти встигнеш випустити одну цим чудовиськом.

Нікатея змусила себе посміхнутися у відповідь, прийнявши це зауваження за жарт.

- Для мене він добрий, - відповіла вона Руслані. - Давай виїдемо в поля і пополюємо на кроликів. І там визначимо, який лук кращий.

- Добре, - відповіла дівчина. – Але це вже буде згодом, після війни.

- Домовилися.

І тут Нікатея помітила амазонку, з цікавим предметом в руках. Вона підійшла до неї і запитала:

- А це що за зброя?

- Це метальник стріл, - зніяковіло відповіла дівчина. - Він кращий за лука буде.

Принцеса взяла в неї цю дивну зброю і почала її крутити в руках, уважно розглядаючи.

- Це Зара поставила нам завдання, і ми втілили її задум, - пояснила амазонка. - Спочатку ми викували такі смужки металу, щоб гнулися. На обох краях зробили надрізи та приладнали тятиву. На тятиву пустили нитки зі скручених кишок і сухожиль, які кращі та надійніші.

Нікатея згідно кивнула.

- А як цю тятиву натягнути? Це ж неможливо.

- Так, руками це неможливо. Але ноги сильніші за руки. Тому ми обтесали дерев'яну колодку, пропиляли на ній пази, що схрещуються, пропустили в них пластини і закріпили клинком. З іншого боку колодки приробили собачку-фіксатор. А потім встановили на краю колодки ось цю залізну петлю. Ось, спробуй сама, сунь туди ногу.

Нікатея засунула ногу в петлю.

- А тепер бери тятиву і тягни на себе. Тягни, поки не зачепиш за собачку.

Принцеса з зусиллям натягла тятиву, і зачепила її за собачку. Потім підняла цю зброю і переконалася, що це справді було схоже на лук. Але тільки його треба було тримати впоперек тіла, а не як звичайний лук.

Посміхаючись, амазонка простягла їй коротку стрілу. Нікатея поклала її в шорсткий жолоб, видовбаний у верхній частині бруса. Потім подивилася на мішень, підняла і вирівняла метальник стріл, прагнучи вловити ціль у зазор між оперенням стріли, і плавно натиснула на собачку. Якоїсь особливої віддачі не було. Не було й навісної траєкторії, як у польоті звичайної стріли. Ця стріла з шипінням розсікла повітря і увійшла в мішень точно посередині.

Нікатея підійшла до мішені, з наміром висмикнути стрілу, але не тут то було. Тільки з третьої спроби вона висмикнула коротку стрілу, що глибоко застрягла.

- Дуже непогано, - промовила вона. – Ми навіть в Атлантиді до такого не додумалися. Хороша зброя, але для війни не годиться. Воно б'є на дуже коротку відстань, що підходить для лісових розбійників. Та й тятиву щоразу натягувати ногою – повна нісенітниця. Тут потрібна маленька лебідка. Все зрозумієте, коли це доробите.

Амазонка почервоніла чи то від сорому, чи то від збентеження. Нікатея підійшла до неї, обняла за плечі і промовила:

- Доробляти ти це будеш вже після війни, а зараз займися своїми тренуваннями. Від них залежить, чи залишишся ти живою, після цієї війни.

Амазонка кивнула і відійшла вбік.

      Ще деякий час Нікатея поспостерігала за амазонками, що тренувалися, а потім відійшла в дальній кут монастиря. Там вона вилізла сходами на гребінь зовнішньої стіни, на широкий парапет, огороджений зубцями. Було не дуже затишно стояти високо нагорі, відкритій вітрами, що дули з усіх сторін. Але панорама гостроверхих дахів, у центрі міста, з високими димарями, виглядала цікаво. Звідси вона побачила, як на ринковій площі метушився всякий люд, зайнятий повсякденними справами. Всі міські ворота були зачинені. Тільки південні, через які вона кілька днів тому увійшла до міста, були відкриті.

Нікатея подивилася на кутову сторожову вежу: там амазонка, в привітанні, махнула їй рукою, що блиснула на сонці золотим браслетом. Усміхнувшись, принцеса помахала їй у відповідь. Так, тут без нагляду не залишалося і метра стіни. Виглянувши в амбразуру, вона оцінила річку під стіною, яка виконувала роль захисного рову. Насип, між річкою та стіною, був усаджений лісом гострих як бритва пік. Між зубцями стіни були помітні пази, для встановлення переносних щитів. Грамотно придумано, як для цього часу…