*******

Нікатея спустилася вниз і пішла вздовж стіни. І згодом вийшла на невеличке поле, з пожухлою травою до пояса, і протоптаними доріжками. З трави вилітали пташки, кружляли по небу і швидко поверталися у свої гнізда. За полем стояли старі напівзруйновані казарми амазонок, які давно вже поросли бур'яном. Це поле явно служило для тренувань амазонок, оскільки скрізь стояли щити для прийому стріл та копій.

За цим невеликим полем починалося подвір'я, яким вешталися войовниці. Амазонки знали про Нікатею тільки з чуток, але всі віталися з виглядом глибокої душевності та шанування. Наприкінці двору стояла Зара. Висока і рудоволоса, з довгими ногами і широкими плечима, вона височіла над навколишніми амазонками, наче якась міфічна богиня. У всьому її образі була якась царська влада, наче вона повністю володіла цим світом.

- Ну що, сестро, обживаєшся в нашій божевільні? – крикнула вона, засміявшись.

- А я думала, що потрапила в обитель неперевершеної доброти та вченості, - посміхаючись, відповіла Нікатея.

- Так воно і є. І нехай буде благословенний Творець, який визначив для кожної речі своє число, вагу та міру, - промовила Зара. - У нас тут спокій та благодать, не так як в інших монастирях Русі. Бо там чекають на антихриста з хвилини на хвилину, і скоро, гадаю, дочекаються. Ти вже ознайомилася з нашим монастирем?

- Частково, - відповіла я. – Тільки забула запитати, а як він називається?

- Широкий Лан. Але переяславці називають його коротко, - Шіо Лан.

- Ясно. А де моя Руслана? Я сьогодні її ще не бачила.

- Не хвилюйся за неї, - сказала сестра. - Зараз вона розмовляє з Анною. Ми повинні з'ясувати її навички та здібності, щоб визначити їй місце в Легіоні. Результат я повідомлю тобі трохи згодом.

- Добре. Що робитимемо сьогодні?

- Я вже більше року не була в місті, - відповіла Зара. – Вже не лише містяни, а й місцевий епіскоп забув про мене. Якщо ти вже засвітилася в нашому місті, то і я маю нагадати про себе. Хоча і без нагадування, Переяславль гуде про тебе вже так, як не гули навіть атлантські чаклуни, у день весняного рівнодення.

Сестри розсміялися. До чаклунів вони відносилися з особливим гумором.

Перш ніж вирушити до міста, вони зайшли до трапезної. Нікатея помітила, що вона була такою ж простою і практичною, як і кабінет Зари, і меблів тут виявилося не більше, ніж у будь-якому іншому місці. Довгі столи, з широкими лавами, були простих форм та ліній. Трапезну обігрівав великий камін, а розмови за столом велися про книги та музику, а не про зброю. Подали суп, рибу, хліб і сир. І тому трапеза була недовгою.

Коли на десерт подали яблучний сидр, тільки тоді Зара заговорила.

- Як ти гадаєш, звідки тут з'явилися амазонки?

- Я ще не думала про це, - відповіла Нікатея. – Я не ставила собі таке запитання.

- Але згодом воно в тебе виникне. Ти пам'ятаєш історію Атлантиди, як там з’явилися амазонки з Титанами?

- Звичайно пам'ятаю, - відповіла Нікатея. - Але давай про це поговоримо пізніше.

- Добре, пішли в місто, - підводячись, промовила Зара, - а то поки зберемося, то вже стемніє.

І, вже згодом, масивні ворота монастиря з гуркотом закрилися за сестрами.

Із-за хатин, з боку Монастирської вулиці, долинало торохтіння возів, крики та брязкіт металевого посуду. Сьогодні була неділя, і, як учора, в суботу, теж був базарний день. І сьогодні до Переяслава з'їхалося ще більше торговців та покупців, ніж учора. Торгове життя в місті йшло своїм чередом. Попередній рік видався тихим; ні воєн, ні половецьких набігів, ні княжих збирачів податей, з їхніми поборами. Да, минулий рік був неврожайним, але у кочуючих купців були низькі ціни, а що ще треба обивателю для щастя? А те, що десь там, на півдні, монгольська орда спалює міста та села, обагряючи свої криві шаблі кров'ю жінок та дітей… Ну, так це далеко, може ще й не дійти сюди. Паніка, смута та страх ще не дійшли до Переяслава, вони ще в дорозі.

Поява на вулиці двох величезних войовниць, принесла чимале пожвавлення в місто, хоча тут і не дуже любили всяке пожвавлення. Багатьох торговців вчора не було на ярмарку, і вони могли не бачити Нікатею. А більшість і Зару ніколи не бачили, хоча й чули про дивну настоятельку Шіо Лана.

Міський натовп обтікав сестер, наче звичайну перешкоду. Тільки деякі, особливо зухвалі дітлахи, намагалися посмикати їх за хутряні накидки, або хоча б доторкнутися до них. Дружинники похмуро дивилися їм вслід, і нервово смикали рукояті своїх мечів. Але, незважаючи на їхню суворість, по їхніх обличчях блукала якась пришибленість, наче не існувало в цьому світі нічого, гіднішого за їхню княжу службу.

Сестри уважно поглядали на всі боки, і на їхньому шляху розступалися всі: дружинники, ремісники, торговці, моряки, господарі постоялих дворів, крамарі, переписувачі, слуги, повії, домогосподарки, діти, попи і ще бог знає хто. Нікатея вихоплювала з навколишнього оточення лише окремі картинки. Ось праворуч швець розхвалює свій товар, а потім укладає угоду. За його товар частково платять іншим товаром, а частково певною кількістю металу. Біля нього працює мідник, який зайнятий своїм молотом та різцем. Зліва, через відчинені двері винної крамниці, чути складну брехню п'яного моряка, про пережиті ним пригоди та небезпеки. Більшість жінок, які перебували на площі, мали довгі спідниці. Це були звичайні селянки, які тягли клумаки, мішки або своїх дітлахів. Багато хто з них носив вишиті корсажі, які підтримували, але в жодному разі не приховували груди. Їхні прикраси з олова, міді, бронзи, срібла, золота та бурштину переливались на сонці різними кольорами. А такого розмаїття строкатих хусток Нікатеї не доводилося бачити ніколи і ніде.