*******

І по краю цього людського моря пливла принцеса Нікатея, вища за оточуючих десь на голову, а може й на дві. Вона з цікавістю зиркала на всі боки, намагаючись нічого не пропустити. Вона була настільки вражена побаченим, що не помічала, з якою цікавістю та лукавством її розглядали містяни. Вона для них була казковою істотою, матеріалізованою з древньої легенди.

Якоїсь миті перед принцесою опинився княжий дружинник, скоріш за все, із міської варти. Принцеса підняла руки перед ним, показала долоні та посміхнулася. Воїн у латах не повторив її жесту, але все ж таки натянуто посміхнувся, продовжуючи тримати сокиру перед собою, широко розмістивши руки на держаку. Нікатея була здивована, як незвично та смішно був одягнений цей воїн. Гостроверхий шолом був насаджений на трап’яний підшоломник, шия та плечі були захищені дрібними металевими кільцями. Кольчуга, без рукавів, була сплетена з великих кілець, і доходила майже до колін. Під кольчугою виднілася біла сорочка, на поясі висів короткий меч та невелика шкіряна сумка. Штани, з грубої матерії, були заправлені в червоні шкіряні чоботи. Рукавички, з зовнішнього боку, були захищені залізними пластинами.

Нікатея відвела погляд від стражника і глянула трохи правіше. За півсотні метрів від неї, ще один бородатий стражник тер рукою синець під оком, намагаючись не звертати уваги на глузування товаришів по службі. Нікатея підійшла ближче до них, заінтригована тим, що там відбувалося. А там, скоріш за все, проходив поєдинок між рудоволосою дівчиною та княжим дружинником.

Останній рухався швидко та професійно. Але, будучи списоносцем, у нього не було досвіду володіння мечем. Руда дівчина, судячи з її рухів, навчалася фехтуванню з пелюшок. Меч дружинника був набагато більший та довший за клинок дівчини, і він тримав його обома руками. І це не давало йому переваги над дівчиною. І, швидше за все, він уже не хотів ніякої переваги, а тільки скоріше закінчити цю виставу.

- Я просто піддався тобі, - крикнув дружинник, звертаючись до рудоволосої дівчини. - Я набагато сильніший за тебе, а ти все-таки дівчина.

Руда, що стояла перед ним, намагалася сховати посмішку за пасмою волосся, але очі її сміялися. Вона не хотіла принижувати доблесного стражника, але його хвастощі дражнили її. Сьогодні він бився на повну силу, але це не давало йому переваги.

На перший погляд ця дівчина не справляла серйозного враження, як боєць, тим більше проти княжого дружинника. Але перше враження, очевидно, було оманливим. Роки тренувань відточили її майстерність до досконалості, тоді як князівські стражники запливли жиром, і більше уявляли себе великими воїнами, ніж були такими. Насправді дівчині не подобалися ці поєдинки за гроші, але їй дуже їсти хотілося. І вона знала, що їй не становило особливих труднощів перемогти будь-якого дружинника, в Переяславлі.

Раптом стражник, з підбитим оком, різким рухом скинув кольчугу, напижився і пішов в наступ на руду дівчину. Нікатея спостерігала за поєдинком, і їй було цікаво, що ж буде далі?

Нікатея очікувала, що дружинник обмежиться кількома показовими ударами. Але той, розмахуючи мечем в різні боки, кинувся на дівчину, наче бик на червону ганчірку. Дівчина була натренована володіти коротким мечем, який був тоншим та легшим за дворучний меч дружинника. На тлі метушливого та хаотичного махання стражника, рухи дівчини були чіткими та розміреними. Містяни, що товпилися по краю площі, кричали, верещали і тупотіли ногами при цьому видовищі.

Меч дружинника був таким величезним і важким, що після чергового удару він заводив в сторону свого втомленого господаря. Коли той замахувався, то його тіло вже по інерції йшло за мечем. А коли він блокував удар дівчини, то присідав, широко розставивши ноги, щоб не впасти на спину. У володінні широким мечем не потрібно особливих тонкощів та хитрих ударів, це повільна та важка робота. А у дівчини був зовсім інший стиль бою.

Коли стражник вкотре опинився перед дівчиною, вона пірнула під нього, перехопила руку, вивернула її, і недбало стала чоботом йому на спину, коли він впав мордою в калюжу. Він був повалений раніше, ніж встиг щось зрозуміти. Але коли він падав, його рука, вивернута назад, була міцно перехоплена і зафіксована дівчиною.

- Відпусти, сучка! – закричав стражник від болю.

- Наступного разу виставляйте проти мене одразу двох, а то й трьох стражників! - крикнула дівчина, і відпустила дружинника. – Ви паршиві воїни!

Деякі стражники почали бурчати і щось бубоніти собі під ніс, а натовп почав розходитися, в пошуках нових розваг.

Руда простягла руку поваленому воїну, але той навіть не глянув у її бік. Він важко підвівся з землі, хапаючи ротом повітря, і поплентався слідом за іншими стражниками.

Нікатея тихо підійшла ззаду, і поклала руку на плече рудоволосій дівчині. Та повільно обернулася і підвела голову. Їхні очі зустрілися, і на якусь мить Нікатея проникла в підсвідомість дівчини.

Рудоволоса виявилася досить таки балакучою, і принцеса незабаром багато чого довідалася про її долю.

Дівчину звали Русланою. Її батько та мати були землеробами, і коли їй виповнилося тринадцять років, її віддали до жіночого монастиря Києва. Незабаром вона звідти втекла і почала швендати світом, жебракувати та красти. Іноді підробляла в різних господарів, але недовго. Так вона обійшла Київське, Переяславське та Чернігівське князівства. Через три роки вона навідалася додому, але її хати вже не було. Одним літнім днем налетіли половці і спалили її, а батька з матір’ю забрали в полон. Незабаром вона знайшла вчителя, який допоміг їй пережити час того смутку, і навчив основам військової майстерності. Вчитель виявився мандрівним лицарем-тамплієром, що рятувався від римської інквізиції на Русі. Він навчив Руслану дисципліні розуму та душевної гармонії, - за допомогою тренувань тіла та силі волі. Вчителю було не менше шістдесяти років, але він міг рухатися з грацією кішки, і голими руками перебивав спис. Спочатку її тренування були порятунком від спогадів про батьків, і стіною від душевного болю. Але потім воно повністю захопило дівчину, стали сенсом її життя. Так тривало повних сім років. І зовсім недавно вчитель пішов невідомо куди, він зник...