*******

Нікатея почала спускатися вниз, схилом пагорба, вкритого килимом жовтої трави. Зима вже ослабла, і її відхід відзначався плямами зелені, що пробивалася. Біля підніжжя пагорба вона обійшла якісь руїни, і вийшла на головну вулицю поселення. З ближніх хатинок почали вискакувати люди, щоб подивитися на дивовижне видовище. Адже таку високорослу войовницю вони бачили вперше в житті, і скоріш за все, востаннє...

Діти веселою зграйкою бігли за принцесою до самої корчми, біля якої вони зупинилися, і почали махати і кричати щось їй услід, доки Нікатея не підійшла до дверей. У сусідньому будинку пролунав глухий удар, за яким послідував дитячий плач.

На вході в корчму висіли потріскані двері. Нікатея застигла на порозі, впираючись головою в одвірок.

В низькому приміщенні, освітленому слабким світлом сальних свічок і коптячим торфом, сиділо близько десяти відвідувачів. Нікатея ще з пагорба помітила, що неподалік села проходив широкий тракт, яким рухалися вози та одинокі люди. І тому присутність тут цих мандрівників була очевидною та логічною. При появі Нікатеї всі обірвали розмови і повернули голови в її бік, з цікавістю розглядаючи войовницю, що впиралася в стелю. А вона тим часом розглядала приміщення.

Земляна підлога, в глибині корчми коптів камін. В дальньому кутку стояла довга дошка на двох стовпчиках, за якою стояла темноволоса жінка, в брудному фартуху.

Нікатея підійшла до дошки.

- Їжа є? - запитала вона.

- А то, - відповіла жінка, дивлячись кудись убік, повз Нікатею. Раніше, мабуть, вона була красивою, але час все змінив. Тепер її обличчя було виснаженим та набряклим, а на лобі красувався великий фіолетовий рубець.

- Є гарне м'ясо, від чистої худоби, - подумавши, додала вона. – А в тебе гривні є?

Нікатея дістала золоту монету.

- Цього вистачить?

Жінка за стійкою кивнула, і її погляд прилип до незвичної монети. Але за мить, прийшовши до тями, вона пірнула в бокову комірчину, і винесла звідти шматок сирого м'яса. Порізавши його на шматки, вона шпурнула його на ґрати, над вугіллям у каміні. Запах, що піднявся, заповнив приміщення. Жінка піднесла Нікатеї кухоль з квасом.

- Я не можу дати здачі, в мене немає таких грошей, - здавлено промовила вона.

Принцеса допила квас і відповіла:

- Здачі не треба.

      Нікатея сіла за вільний стіл, і незабаром до неї вже підходила молоденька служниця з тацею, на якій стояли тарілки з м'ясом, сиром і лежала хлібина з хрусткою скоринкою. Вигляд і запах їжі раптом нагадав принцесі, що востаннє вона їла ще в Місті Семи Пірамід, перед телепортацією в цей світ. В животі забурчало, це її збентежило і вона почервоніла.

Щоб не налякати успіх, Нікатея дуже швидко все поїла і поспішила забратися з корчми, подалі від гріха. Досвід відвідування попередньої корчми підказував їй, що так буде безпечніше і для неї, і для оточуючих.

Коли Нікатея вийшла на широкий тракт, то вже стемніло. Вночі, на дорозі, не було людей, і вона вирішила йти до самого ранку. Принцеса щільніше закуталася в хутряну накидку, здригаючись на пронизливому вітру. Ніч була холодна, і вітер журливо стогнав серед придорожніх кущів. Нікатея йшла дорогою на захід, з гіркою іронією вдивляючись в блискучі зірки над головою. Але незабаром, за придорожніми деревами, вона побачила якісь хатини, оповиті туманом з полів. За хатинами стояв навіс із сіном, де Нікатея і вирішила заночувати, змінивши свої плани. Але її учуяли собаки, і так люто загавкали, що вона вирішила повернутися до початкового плану.

Нікатея бадьоро крокувала під зірками, що стали для неї на сімдесят тисяч років старішими. «І що змінилося за цей час, у  світі людей? - подумала принцеса амазонок. - Сильні так само норовлять підкорити слабих, поневолити та використати їх. Армії варварів так само вторгаються в сусідні країни: палять, вбивають, грабують та гвалтують. Тисячоліттями нічого не змінюється під цими небесами». Крокуючи, Нікатея розмірковувала над буттям, а на узбіччі дороги постійно щось шаруділо, хрипіло, пищало та бурчало.

Нікатея йшла всю ніч, і на світанку побачила оране поле. Значить, десь поблизу має бути людське поселення. Праворуч виднівся дубовий гай, і Нікатея вирішила оглянути його. Повітря було чистим та прохолодним, а білий туман піднімався від землі, доки Нікатея пробиралася між кущами та деревами. Незабаром вона вийшла на величезну галявину, з дивною спорудою посередині. Пройшовши крізь арку воріт, принцеса потрапила на круглий майданчик, оточений високими прямокутними кам'яними стовпами, поряд з якими стояли дерев'яні ідоли. Трохи вище від самих ідолів, на кам'яних стовпах, були висічені символи-ієрогліфи. Деякі з цих символів майже повністю згладили вітри та негода, інші були добре помітні, але для принцеси зовсім незрозумілі. Вона відчувала пробудження чогось, що спало тут не одну сотню років. Всюди, навколо неї, щось рухалося, і Нікатея відчувала на собі погляди невидимих духів. Поступово вона повернула собі внутрішній спокій, і повільно підійшла до центру круглого майданчика. Нікатея відчувала запах свого поту, в якому вгадувалися нотки страху. Тутешні ідоли були охоронцями, і хтозна, як давно вони тут з'явилися, покликані виконувати свій обов'язок. Нікатея заспокоїлася, але страх продовжував висіти поряд з нею. Вона чекала, не знаючи чого. Може, дозволу йти туди, сама не знаю куди? Нікатея здригнулася, ніби в неї вдарила стріла. В неї з’явилася впевненість, що це ілюзія, міраж. Всі ці безглузді символи... І тут Нікатея згадала острів Горгад, імперію амазонок, і острів Кайлас, де вона втратила свою сестру Зару. Це кам'яне коло було точнісінько схоже на те, на острові Кайлас, де вона втратила свідомість. Тільки те коло було без дерев'яних ідолів. Дивно якось…