*******

В густому чагарнику, закопавшись у величезну купу сухого листя, Нікатея проспала довго, хоча й тривожно. Вона довго проспала ще через те, що вночі часто прокидалася від хвилювання, і машинально перевіряла, чи лежить поряд меч. Всю ніч її мучив незрозумілий страх. Одного разу вона навіть прокинулася в глибокій темряві, після чого розболілися вуха, так напружено вона дослухалася до цього світу. І наче навіть почула віддалений барабанний стукіт, десь під собою, в одному з підземних світів. Прокинувшись від сну, вона спочатку з подивом дивилася на дерева, що обступили її, і через які просочувалося бліде сонячне світло. Якісь миті Нікатея навіть розгублено подумала: де вона, і чому? Потім прийшла до тями і посміхнулася. Навколо нічого не рухалося, пізній ранок був тихий та прохолодний.

Незабаром принцеса вийшла на узлісся, присіла навпочіпки, і почала прискіпливо розглядати місцевість попереду. Навколо ні душі, ні звуку, ні будь-якої присутності, тільки внизу протікала невелика річка. І раптом вона помітила, на протилежному березі, якусь незрозумілу істоту. Наступної миті істота відірвала морду від води, і подивилася на неї своїм ненависним поглядом. Потім повела головою, ніби намагаючись щось унюхати, невидиме її оку. А згодом припала до землі, покрутила головою і протяжно завила. Нікатея піднялася на весь зріст, звірятко розвернулося і незграбно поскакало в сторону дальнього гаю.

Нікатея почала спускатися до річки, уважно вивчаючи все, що потрапляло їй на очі. Вона намагалася не пропустити ні найменшого відтінку кольору, руху або коливання в повітрі.

Невелику річку Нікатея перестрибнула по мокрому камінню, а потім вийшла на суху рівнину і пройшла декілька кілометрів. На дорозі їй не зустрілося жодної живої душі. Погода сприяла подорожі, незважаючи на небо, що затяглося, і дощ, що почав накрапати. Ліс залишився далеко позаду, а довкола простягалися великі, ніким не оброблені поля. Не можна сказати, що земля тут виглядала якось по-особливому дивною, але все ж таки було трохи незвичною.

Несподівано дощ посилився, і її хутряна накидка пристойно промокла. Холод пробирав до кісток, світ навколо побліднів і похмурнів. Якийсь час Нікатея нерухомо простояла під деревом, як дика тварина, захоплена негодою. Так, щоправда, тривало недовго. Незабаром вітер остаточно розігнав хмари, і дощ припинився. Навколо різко посвітлішало та потеплішало, і Нікатея піднялася на вершину ближнього пагорба, звідки можна було розгледіти місцевість на захід.

Вдалині, на околиці лісу, виднілося поселення. Рідкі дерева оточували невеликі хатинки, криті соломою. Поля та пасовища, що знаходилися між пагорбом та поселенням, були огороджені тинами, заввишки близько метра. Нікатея почала спускатися з пагорба, в бік поселення. Для себе вона примітила, що земля тут була родючою, і навіть пожухла трава, на пасовищах, діставала до колін. До теплого сезону, подумала Нікатея, трави тут буде вдосталь.

Як тільки високоросла принцеса увійшла в село, тут же навколо неї почали кружляти зграйками гомінливі дітлахи та гавкати собаки. Нікатея терпляче йшла вперед, не звертаючи на них уваги, хоч вони постійно плуталися в неї під ногами, намагаючись доторкнутися до меча чи колчана із стрілами. Вона уважно оглядала все довкола.

Широкі віконниці будинків були відчинені навстіж, а звідти виглядали їхні господині, з довгими косами, завернутими кільцями на головах. Скрізь кипіло весняне прибирання. На тинах, на кілках, всюди були розвішані подушки та перини, на просушуванні. Біля деяких будинків працювали дерев'яними вибивалками, здіймаючи клуби пилу. Повсюдно стояли снопи свіжої соломи, якими дбайливі господарі лагодили дахи, що згнили за зиму. Деякі з них були в широких солом'яних капелюхах, а деякі курили люльки з кукурудзяного початка, важно пускаючи клуби диму. Вони стурбовано пожимали плечима і похитували головами, оглядаючи двометрову дівчину в сріблястому комбінезоні. На якусь мить Нікатея навіть призупинилася, але потім попрямувала далі, по розбитій сільській дорозі.

Наприкінці вулиці Нікатея розігнала зграю гусей, що вивчали землю своїми маленькими ґудзиками очей, у пошуках чогось їстівного. Біля крайнього будинку хтось прив'язав на городі корову, попастися на скудній пашні, після зими.

Ця вулиця привела Нікатею на край села, де біля пагорба стояв покаянний кам'яний хрест. Як потім вона дізналася, таких на Русі було багато, які нагадували про гріх та запізніле каяття. Праворуч, біля дороги, навпроти хреста, стояла сільська корчма. Нікатея зупинилася перед нею, трохи постояла, прислухаючись до гомону голосів. Ніздрі вловили запах диму і чогось їстівного. Навіть купа гною, біля воріт, не змогла перебити запах смаженого м'яса та свіжоспеченого хліба. Заходити туди їй не хотілося, але їсти хотілося більше.