***

За першою стіною починалося ще не саме місто Київ, а лише його передмістя. Куди тільки діставав око, на рівній відстані один від одного, лежали поселення, що кишіли людьми. Кожне поселення нагадувало чи то мурашник, чи то садок для кроликів. Від Руслани Нікатея дізналася, що всі ці поселення мало загальну назву - Слобода, і виникали вони спочатку біля міської брами, а потім розросталися в глибину. Так, це була Слобода, і сьогодні тут був черговий ярмарковий день. Коли колона амазонок трохи від'їхала від воріт центральною вулицею, місцеві жителі підняли страшний ґвалт та гуркіт. Вони гриміли сковородами та горщиками, і радісними криками вітали амазонок. Амазонки, в голові колони, почали окриками та погрозами розчищати шлях Легіону, крізь людський натовп. Деякі дівчата у відповідь піднімали руки, вітаючи всю цю какофонію, влаштовану слобожанами. За якусь мить всі заспокоїлися, амазонки поїхали далі, а містяни продовжили торгувати та торгуватися.

Всюди юрмилися люди, продавці та покупці. Селяни з навколишніх селищ торгували пирогами, ковбасами, гусями, качками, морквою, ріпою, борошном та всіляким зерном. Вуличні рознощики розхвалювали свій товар: кошики, віники, глиняні горщики, рукавиці, шапки та багато іншого, що залишилося після зими. Торговці фруктами вмовляли купити у них сушені яблука та груші, і якісь дивні плоди, привезені з далеких країн. Пекарі розхвалювали пахущий, ще гарячий хліб, пиріжки та інші смаколики. Були тут і жонглери з музикантами, які грали на різних інструментах. Княжі дружинники, з похмурими обличчями, про щось жваво сперечалися з ковалями, бурхливо жестикулюючи.

Серед чоловіків легко виділялися ті, хто старший: вони всі, як на підбір, мали довгі вуса та вислі брови. Всі вони були в просторих сорочках і тримали в руках лопати, вила, сокири та граблі, якими торгували. Жінки, у своєму оздобленні, явно віддавали перевагу вишитим квітчастим візерункам, а у багатьох квіти були навіть у волоссі. У молодих жінок вишивка обмежувалася блузами, а у старших вишиті були цілі сукні. У сивих жінок квіти і кучеряві рослини піднімалися від подолу і аж до шийного ворота. За цією вишивкою, швидше за все, визначали вік, сімейний статус та становище у суспільстві. І це різнокольорове море колихалося із сторони в сторону…

І крізь це людське море повільно рухалася колона озброєних амазонок, з цікавістю розглядаючи все навкруги. Тут було набагато людніше та веселіше, ніж на ярмарку в Переяславлі. Уздовж вулиці, якою їхали амазонки, крамарі зазивали людей своїми товарами, викладеними на лотках, перед лавками. З вікон великих заїжджих дворів долинала тиха музика, грали сопілки з цимбалами. Амазонки намагалися нічого не пропустити в цьому бурхливому морі людських емоцій. Вони були настільки захоплені цією картиною, що не помічали, з якою цікавістю їх розглядали дружинники та містяни. Адже для місцевих жителів вони здавалися казковими істотами, з міфів та легенд. Особливо дві високорослі принцеси в голові колони. Їх зовнішній вигляд міг кого завгодно збентежити і позбавити самовладання.

Виїхавши за межі ярмарку, амазонки поїхали повз трактири, харчевні та кузні, минали житлові будинки, крамниці та майстерні різних ремісників, - шевців, теслярів і шкіряників-фарбувальників. Людей тут було небагато; вони проходили мовчки, і всі були якісь сумні та похмурі. Ніхто не сміявся, і навіть не посміхався. Тут широку дорогу перетинало безліч вузеньких вуличок, що павутинням огортали передмістя. І незабаром ця дорога вперлася у ворота другої фортечної стіни, що виходили до Лаври. Біля воріт стояли стражники, але самі ворота були відчиненими. Дружинники, в кольчугах та залізних шоломах, входили та виходили з відкритих воріт, з високо піднятими ґратами. На сторожових вежах стояли воїни у червоному одязі. Один із них перегнувся через стіну, і з цікавістю дивився на амазонок. Потім він покликав товариша, і вони здивовано почали розглядати озброєних дівчат.

Нікатея помітила насторожені погляди деяких стражників, хоча дівчата їм мило посміхалися. Коли Легіон під'їхав ближче, вартові заспокоїлися і навіть привітно замахали руками. Дехто на стіні навіть заплескав в долоні, вітаючи войовничих монашок з Переяслава.

Нікатея помітила, що все місто оперізувало кільце цієї другої фортечної стіни. І ця стіна була набагато вищою та ширшою за першу: це були потужні зубчасті стіни, прорізані вузькими бійницями, через які, за потреби, на голови ворогам можна було кидати каміння та лити киплячу смолу.

- Ви до нас із офіційним візитом, чи заради власного задоволення? - завченою фразою запитав сотник, одразу за воротами.

- Заради власного задоволення, - уїдливо відповіла Зара. - Легіон тільки відпочине та помиється, і почне задовольняти ваших дружинників. Ти доповів князеві про наше прибуття?

- Гонець вже в дорозі, - відповів сотник з посмішкою. – То коли мені розраховувати на задоволення?

- Коли перепливеш Дніпро, і нарубаєш дров! - крикнула йому у відповідь Руслана. - Якісь ви дрібні на вигляд, княжі дружинники, і трохи дурні!

Не зупиняючись перед воротами, колона амазонок проїхала попід ґратами і потрапила до «нижнього міста», що знаходилося за другою стіною. Всі їхали мовчки, і чутно було лише хрускіт дрібних каменів під копитами коней. Місто тут жило по-своєму, і все в ньому дихало простою розкішшю.

За другою стіною амазонки опинилася серед охайних різнокольорових хатинок, із прикрашеними ганочками, різьбленими віконницями та широкими дверима. Їхні дахи поблискували добротною глиняною черепицею, яка чередувалася з соломою. Тут було не так людно, і рідкі перехожі зупинялися, щоб подивитися на колону озброєних дівчат. Господарі будинків виглядали з вікон, щоб вгамувати свою цікавість. Вуличних торговців тут теж було мало. Зустрівся точильник, продавець вугілля та розвізник води, зі своїм візком. На високі пагорби питну воду доставляли з колодязів на рівнині, постійно поповнюючи запаси.