ГЛАВА 16

      Ще зірки сіяли в небі перед світанком, а амазонки вже залили попіл дніпровською водою, і Легіон рушив у дорогу. За курганом ліс змінився місцевістю, яка виглядала пустельною та недружньою. Тракт у цьому місці був безлюдним, оскільки чутки про монголів помітно знизили міграцію населення. Хоча на дорозі, час від часу, траплялися свіжі сліди, але амазонки нікого не зустрічали. Вони проїжджали повз ферми та одинокі хатини, навіть не зупиняючись. Ці землі вже давно були в запустінні, всі поля навколо заросли чагарником та молодими деревцями. Це видовище було очевидним свідченням того, що відбувається, коли люди живуть у невизначеності та страху.

Незабаром колона виїхала на високий кам'янистий пагорб. Амазонки, що відстали, підтягнулися до голови колони, поки передні оглядали місце, що лежало перед ними. Біля підніжжя пагорба виднілася розвилка доріг, а ліворуч був помітний блиск швидкого та повноводного Дніпра. До сходу сонця залишалися лічені хвилини.

І тільки амазонки зібралися спуститися вниз пагорбом, як раптом у цьому світі щось змінилося. В одну мить хмари затягли все небо, не стало видно ні зірок, ні місяця. Якась невідома сила підкорила собі природу. Коні стали хропіти і тремтіти всім тілом, а потім завмерли на місці. Амазонки позіскакували на землю, і намагалися їх заспокоїти. Сконцентрувавшись на конях, ніхто навіть не помітив, як все довкола стрімко почало змінюватися. Ніхто не помітив, окрім Зари та Нікатеї…

Раптом всіх засліпив яскравий спалах в небі. Потім пролунав зловісний гуркіт, ніяк не схожий на грім. Він виходив не з неба, а звідкись з-під землі, яка раптом пішла хвилями під ногами. Коні заржали і почали збиватися в табун, немов у єдності намагалися знайти порятунок у цьому феєрверку. Жахливі спалахи миготіли з усіх боків, освітлюючи все навколо, і йшов постійний гуркіт з-під землі. Потім настала тиша, яка несподівано змінилася шквалом люті, яку важко було уявити. На вершині іншого пагорба, далеко за амазонками, утворилася хвиля в землі, що пішла у бік Переяслава. Там вітер наче збожеволів, утворюючи небаченої сили смерч, який виривав з корінням дерева та кущі. Слідом за хвилею смерч також пішов у бік Переяслава.

Усі стояли і просто чекали. Потім почався дощ. Якщо, звичайно, можна було назвати цю зливу дощем. Амазонок він практично не зачепив, а пішов стіною знову ж таки до Переяслава, за хвилею і смерчем.

Амазонки стояли на пагорбі, притулившись до своїх коней. Земля більше не йшла з-під ніг, і вони поступово приходили до тями. Вони не могли повірити, що залишилися живими. На превеликий подив, слідів шторму навколо майже не було видно. Тільки зламані гілки кущів і мокра дорога, що йшла в сторону Переяслава, де висіли хмари і били блискавки.

Нікатея погладила мокру гриву свого жеребця і поплескала його по шиї. Той пирхнув, переступаючи з ноги на ногу, ніби прокидаючись після жахливого сну. Нікатея скочила в сідло, і голосно крикнула:

- Смерч відігнав ординський тумен, який йшов за нами! Погоні вже не буде!

Принцеса знала причину цього катаклізму.

Амазонки, як по команді, також заскочили в сідла, і пришпоривши своїх коней риссю спустилися з пагорба. Деякі з жеребців намагалися перейти в галоп, наче хотіли бистріше покинути це місце. Внизу всі перейшли на крок. Хмари розбіглися, і на сході почало сходити сонце, заливаючи яскравими променями все навколо. Світ починав прокидатися.

Колона трактом рухалася поволі, з перепочинками та зупинками. Погода, як це часто буває на початку травня, стояла тепла та сонячна, але в повітрі ще відчувався холодок, від якого верхова їзда ставала особливо приємною.

За весь ранок амазонки лише один раз зустрілися з людьми, які мали досить переляканий вигляд. Руслана спробувала дізнатися подробиці їхнього нинішнього буття, але розмови не вийшло. Та й розпитувати селян було особливо ні про що.

До Летча, невеличкого селища біля Дніпра, колона під'їхала перед обідом. Єдина сільська харчевня містилася в низенькій кам’яній будові, поставленій там, де тракт звертав до бочкового мосту через Дніпро. За харчевнею тулилися убогі мазанки-хатинки. Дах на харчівні був солом'яний, новий: солома щільно покладена, переплетена мотузками і притиснута важким камінням. Ця харчевня стояла на самому крутогорі, куди не діставала повінь. Тут, у минулі роки, був князівський перевалочний пункт, по дорозі з Києва до Переяслава. Село Летч стояло у закруті, захищене земляним насипом з дубовим частоколом.

Колона звернула на узбіччя тракту, де амазонки збиралися відпочити та пообідати, перед переправою через Дніпро. Зара з Русланою відокремилися від колони, і по задніх одвірках під'їхали до харчевні. Будиночок виявився охайним та привітним. Його стіни були пофарбовані густою вохрою, під колір заходу сонця. Двері були відчинені, як і належить дверям харчевні. З димаря здіймався лінивий димок, із запахом торфу, до якого домішувався запах ароматного куховарства. По двору бродили розгодовані кури та гуси, а в тіні дерева дрімав величезний пес на ланцюгу. До стіни хліва, під самий козирок, притулилися рівно покладені поліна. І коли амазонки розглядали двір, то сталося саме так, що в цей час з харчевні вийшла господиня з служницею, щоб зняти з кущів висохлу білизну. Пес рвонувся назустріч Зарі, і, натягнувши ланцюг, залився гавкотом. Господиня випростала спину, і подивилася на амазонок проти сонця, що сходило, з-під руки.

Вона була молода, дебела, зі свіжим рум'янцем на щоках і пустотливим виразом обличчя. Гнилі зуби та круті бока видавали в ній ласунку. Її блакитні очі вилупилися на двометрову Зару, потім вона перевела погляд на Руслану, роззявила рота і вже збиралася вклонитися. Але встигла опанувати себе, і наказала щось служниці. Та з оберемком білизни побігла до хати. Хазяйка крикнула на гавкаючого пса, і той, підібгавши хвоста, забрався геть під своє дерево. На її обличчі раптом намалювалася широка посмішка, приправлена цікавістю, і вона змовницьки промовила: