***

Близько години тривав цей обстріл. Камені трощили стіну та вбивали захисників. Перед глухим стукотом завжди було страшне виття в небі, а за ним збуджене гикання орди. За годину обстрілу з стіни було забрато близько сотні людей, вбитими та пораненими. Це пригнічувало, і одночасно збуджувало. Всі готові були йти у відчайдушну атаку.

Якоїсь миті Зара піднялася на весь зріст, і звернулася до ближніх амазонок.

- Тепер вже скоро, - сказала вона. - Піхота вже шикується за катапультами.

Зара підняла руку, даючи сигнал горнисту. Затрубив ріг, і амазонки почали займати свої місця на стіні. У кожної по п'ять колчанів, по двадцять стріл в кожному.

І відразу ж монголи з криками та виттям, сповненим ненависті, ринулися чорною хвилею на Переяслав, погрожуючи втопити місто в крові.

- Стріляйте, коли будете вважати за потрібне, - передала Зара по стіні, - без моєї команди.

Поруч Руслана посміхнулася, накладаючи стрілу на свій тисовий лук. І ніби про себе промовила:

- Так, у цей мурашник схибити буде важко.

Тисяча рук, праворуч і ліворуч від неї, проробили те ж саме.

Зара першою прицілилася в передового воїна, і відпустила тятиву. Стріла заспівала в повітрі свою смертельну пісню, і пробила шкіряний нагрудник монгола. Той похитнувся і впав, і по стіні прокотився гучний тріумф. Амазонки натягли свої далекобійні луки. Їх приклад наслідували дружинники Ярослава. Тисяча стріл пішла за першою хвилею, потім друга тисяча, третя... У багатьох монгол були щити, але у багатьох їх не було. Сотні ординців впали під градом перших стріл, загородивши дорогу заднім. Але задні котилися вперед, переступаючи поранених та вбитих. Щомиті хтось із них падав, отримавши свою стрілу. Амазонки вражали їх, і одночасно захоплювалися їх безстрашністю, з якою ті йшли на цей «м’ясний» штурм.

Якоїсь миті забили барабани, і орда відхлинула назад, по цьому сигналу. І тут же перед ними, на полі, виросла стіна зі шкіряних щитів, що повільно рухалися на місто. Фактично це були не щити, а конструкції з важких дерев'яних рам. Кожну раму несло дві людини, які були захищені від стріл, що летіли. Вони йшли повільним, розміреним кроком. Зара наказала випустити по них запальні стріли. Але стріли встромлялися в мокрі бичачі шкури, і гасли. Орда підходила все ближче і ближче. Іноді між щитів з’являлися їхні обличчя, водночас і погрозливі, і налякані. Нікатея час від часу поглядала на сестру, яка залишалася крижаною королевою, безпристрасно віддаючи накази.

- Вони скоро підійдуть до воріт! – крикнула Руслана. – У них сокири та смолоскипи! Підпалять і розіб'ють ворота!

І в цей час монголи, через щити, випустили серію запальних стріл по воротах. Але, за вказівкою Зари, ворота цілодобово поливали водою, і тому вони ніяк не могли спалахнути.

      Наступні чотири години хвилі атакуючих монгол накочувалися на місто, як частинами, так і розрізнено. Бій набув чіткої схеми: чергова хвиля накочувалася вперед, потрапляла під зливу стріл і відходила назад, але деякі навіть перетинали рів по хмизу, і підбиралися до стіни. Але ніхто не зміг вилізти на стіну. Вони йшли і йшли безперервним потоком, сотні з них падали, так і не діставшись рову. Більшість з тих, кому це вдавалося, билися зовсім недовго. Незабаром всі вони відкочувались назад, іноді допомагаючи пораненим товаришам, а частіше просто тікаючи від смерті подалі. Ординці постійно змушені були безславно відкочувати назад, люто озираючись на стіни Переяслава, що не піддавалися. Вони зиркали один на одного, подумки вирішуючи, хто з них першим кинеться на прорив. І вже згодом монгольські сотники втратили контроль над своїми воїнами.

На стінах міста лунали радісні крики. Його захисники бачили, як рідшають та комкаються ряди наступаючих. Тільки Зара не мала особливої радості. Вона знала, що хід битви скоро зміниться, і на губах вже відчувався присмак їхньої поразки. Вона знала, що це скоро станеться, скільки не вкладай сил в захист міста. Страху в неї не було, а було одне-єдине бажання: затьмарити ворогові його радість перемоги, зробити гірким його тріумф.

Зара з недобрим передчуттям дивилася на спини ординців, що віддалялися. За ніч вони відпочинуть, дочекаються свіжого тумену, який скоро підійде, і завтра захоплять місто. Підсвідомо Зара розуміла, що дружина та ополчення Переяслава не в змозі зробити одну річ: перешкодити орді доступ до київського тракту. Навіть її амазонки зможуть лише максимально послабити ворожі сили, але самі загинуть у нерівному бою.